розділ 5

Глорія

Ось що в принці Корвіні було хорошого, це швидкість прийняття рішень і вирішення проблем. Нехай навіть ідіотських проблем. Сказала, що потрібна кухня для приготування противоприворотного зілля, він завмер, трішки подумав, а потім підхопив її під руку і впевнено кудись повів.

Як виявилося, для початку в черговий магазинчик з травами, порошками і приладдям для справжніх відьм і алхіміків. Там же продавалися кошики, в котрий вони вдвох нагребли ледь не всього підряд, принц розплатився і повів далі — на цей раз в напрямку кухні, зілля варити.

Будівля, до котрої вони підійшли, була схожа на стару, перебудовану конюшню. Але навкруги неї було так натоптано, що навіть на мить не закрались сумніви, що там хтось живе. Чи, принаймні постійно чимось займається. Глорія б запідозрила склад. Але навіщо на складі кухня?

— Потрібно було просити лабораторію, — пробурмотіла вона, заходячи за великі двері.

За дверима було щось іще більше схоже на колишню конюшню, котру хтось перетворив у щось невідоме. Щось мало досить загадковий вигляд. Бо в конюшні була висока стеля, мабуть раніше над головами знаходився настил, на котрому зберігалося сіно, а потім його розібрали і прикрасили той простір мотузками, ліхтарями і химерними тінями. Простір внизу поділили на квадрати і прямокутники. Одні з власними дахами, інші просто низенькі загородки, за котрими навіщось поставили столи, стільці, шафи, вішалки. Де-не-де навіть люди сиділи, в більшості сурові чоловіки. Але попадалися і панянки, різні, одні надто схожі на продажних дівиць, котрі забігли погрітися, бо сюди пускають, інші на продавчинь, котрі таскають за собою коробки, а декілька навіть на найманок, котрі з однаковим натхненням беруться за охорону когось, чи чогось і за вбивство.

— Яке цікаве місце, — пробурмотіла Глорія, бредучи слідом за принцом.

— Клуб, — сказав він. — Тут платиш трішки грошей і приходиш займатися власними справами, і спілкуватися з тими, кому ти цікавий. Тут є майже все. Навіть невеликий полігон для магів. Але він у іншому загоні і добре захищений.

— Ов, — Глорі задумалась, чи зможе заплатити місцевим господарям так, щоб батьки не зацікавились куди ці гроші поділися. — А багато платити потрібно?

— Поки що нічого. От якщо зацікавиш власника, він на тебе подивиться і вирішить скільки ти варта.

— Хм…

— Він ніколи не помиляється, — сказав Корівін загадкове і повернув до чергового квадрата з власним дахом, прикрашеним трубами, виведеними надвір і, здається, підсилювачами і вирівнювачами магічного поля.

Заходила за двері Глорія з великим інтересом.

— Це ж лабораторія, — сказала здивовано.

— Лабораторія краще кухні, — посміхнувся принц настільки задоволено, що знову врізати кошиком по голові захотілося. — Я правий?

— Правий, правий, — пробурмотіла дівчина. — І мені тут можна?

— Можна, ти моя гостя.

Дівчина роззирнулася. Підійшла до перегонного куба зі скла і металу. В школі такого досконалого не було, не довіряли настільки учням. Доторкнулася до розкладача структур. Посміхнулася. Прямо як додому потрапила, в мамину лікарську лабораторію. Отримати дозвіл приходити в цей клуб захотілося ще більше. Але поки дурнувате зілля для дурнуватого принца. Так що плитка, казанок і набір черпаків з ложками.

Приготуванням зілля Глорія захопилася. Мабуть тому, що змінювала його на ходу — навіщо ж принцу стандартне, котре внюхає будь-хто. Нехай, кому стане цікаво, прикладає зусиль. За те, що хтось з «закоханих» жінок облисіє, чи покриється прищами Глорія не непокоїлась. Не з її мамою не вміти варити прості  напівмагічні зілля. І коли дійшла до напівготовності, зменшила тепло горюч-каменя до мінімуму і накрила казанок, вона несподівано для себе виявила, що принц кудись подівся. В те, що втік, кинувши її тут, не вірилось. Що таке зла відьма він явно знає і випробовувати її на всепрощення не стане. Так що пішов по своїх справах. Котрі в нього тут були з самого початку. Може й відьма з зіллям йому знадобилася для того, щоб ніхто його появі не здивувався, а насправді…

— Родичів повбивати хоче і найманців шукає, — пробурмотіла дівчина, хоча ні краплі в це не вірила. Корвін явно не з тих, хто образившись на вигнання з палацу почне ось так мститися. Але був іще сон, точніше два сна, цікава книга і те що принц може виявитися ключовою фігурою в чомусь надто важливому.

— Що ж я в різну дурню лізу? — пробурмотіла дівчина і легенько доторкнулася до браслета на руці, витягуючи зі сна маленького пустельного духа. Що б там не було, а ця пакість тут, на півночі континенту, майже невидима. Просто тому, що ніхто її враховувати не стане. Не виживають пустельні духи тут. Та вони сюди й не поткнуться, якщо їх в браслеті не принести. Чи в кулоні. Чи ще в якійсь речі, котра їх зберігає і підживлює, аж допоки обіцяний час служіння не закінчиться. Потім духа потрібно винагородити, як було обіцяно і починати домовлятися з іншим. Бо пустельні, на відміну від інших, дуже розумні. Вони розуміють, що роблять, вміють створювати ілюзії і демонструвати їх людям і знають, що жерти тих людей не вигідно. Краще знайти собі мага і отримати роботу, за що потім отримаєш стільки сили, що твоє існування буде тривати віками без необхідності когось ловити, зводити з розуму і поїдати.

— Прослідкуй, — тихо прошепотіла в браслет. — Недовго. Повернись, покажи і я вирішу як помститися придурку, що використовує відьму заради власних справ.

Браслет на мить нагрівся і остиг. А Глорія повернулася до зілля. Доварить цю пакість і виллє принцу на голову. І тоді жодна жінка до нього не підійде років зо три. Ото весело буде.

Подібна помста чомусь загрівала її душу і змушувала задоволено посміхатися.

Дух принца знайшов швидко. Виявилося, Глорія вчасно кинулася, він якраз ішов кудись по колишній конюшні, дійшов до прямокутника обгородженого зеленим парканчиком і сів за столик до похмурого бородатого чоловіка. Діло було недалеко. А дух, вмів створювати в своїй пустелі грандіозні міражі оазисів і заманювати каравани в пастки, підсилаючи ілюзії людей, котрі розповідають про розбійників в засідках. Так що продемонструвати принца за столиком, не повертаючись він зумів.