Висока дівчина рухалася вздовж вулиці. Її довга хутряна сукня плавно торкалася снігу. Права рука дівчини витягнута вперед, в якій злегка коливалася керосинова лампа, що висвітлювала їй шлях. Йшла вона досить повільно, через слизьку дорогу. Здавалося, дівчина рухалася впевнено, проте все ж місцями озиралася назад. Жовтувате світло не давало змоги чітко уявити зображення дівчини, однак рум’яне, круглої форми личко з пухкими губами і медово-карими очима важко не помітити. Каштанове, місцями кудряве волосся поступово почав прикрашати повільно падаючий сніг.
На вулиці було тихо, за винятком посвистування вітру. Як на ту біду - жодної душі поруч. Таке не часто буває, пияки і грабіжники радо зустрінуть, однак не сьогодні. Сьогодні обставини склалися ідеально, немов так велів Всесвіт. Через якийсь час тривога дівчини значно збільшилася, і вона стала озиратися в рази частіше. Рухатися вона теж стала швидше, незважаючи на слизький лід під її туфельками. Підвернути ногу не страшно, вчасно не дістатися дому - ось що страшно. Її явно щось лякало, вона якомога швидше хотіла опинитися вдома. Кожного разу, коли взуття по-зрадницьки пливло кригою, дівчина не зупинялася. Не відволікалася на шерехи, ба більше, навіть не озиралася назад, аби ненароком не побачити щось. Лампа ледве трималася, хитаючись з боку в бік. Руки тремтіли. Раптово чиясь жіноча фігура вийшла з темряви, дістала ніж і в ту ж секунду встромила його в живіт дівчини, не встигнувши навіть пискнути. Її лампа разом з нею занурилася в сніг, пофарбувавши його в червоний колір.
Вбивця показала сім пальців.
***
Я прокинулася. Перше, що відчула, - це те, що я до жаху спітніла. Витерши лоб передпліччям, я побачила, як волосся на руці зализало проти росту. Здавалося, я не піт обтерла, а змочену водою руку. Так відбувається завжди, коли мені сниться віщий сон. Ця дівчина, яка щойно з’явилася уві сні, через сім днів буде вбита. Це єдині сни, які бачить мій мозок. Або так, або ніяк.
Я полегшено видихнула. Як такого полегшення не було, дівчину вб’ють, однак усвідомлювати, що я не на тій темній вулиці, а в ліжку, принесло свого роду легкість. Чортові віщі сни!
Труснула головою. Спочатку я просто здивувалася збігу. Уявити тільки: чоловік, який уві сні був задушений, реально помер. Його реально задушили. Хороший привід відчути себе відмочкою, розповісти подрузі і декілька днів поносити в голові думки, що ти особлива, та коли це стало відбуватися постійно, для радощів місця не лишилося. Кожен сон став кошмаром, де наприкінці когось вбивають. Смерть настає рівно через стільки днів, скільки пальцями показує вбивця. І, можливо, я б стала світовою супергероїнею, якби бачила обличчя вбивць. Цього сон не показує.
Я піднялася з ліжка і стала переодягатися. Коли я обирала сукню, у поле зору потрапила книга, обкладинка якої була сірого кольору і без будь-яких написів. Щоразу, коли бачу її, всередині прокидається відчуття провини. Цю книгу мені віддала бабуся, яка померла два роки тому. Насправді я люблю читати, але конкретно цю книгу читати боюся. Бабуся - та ще дивачка.
Переодягнувшись, я поклала книгу на полицю і спустилася на перший поверх, щоб поснідати. Заможність нашої сім’ї можна було побачити тільки всередині. Ззовні будинок нагадував звичайний дім родини, яка живе злегка краще, ніж інші. Аргументом цього батьки вважали меншу увагу від тих, кого може зацікавити багата родина. А якщо ззовні будинок нагадує звичайний, де поживитися чимось коштовним буде важко, то і уваги буде менше. Крихта логіки в цьому є, однак ніхто не міг приховати двоповерхового розміру, який точно не оплатить звичайна сім’я. Ну і нехай. Опустимо той факт, що грабують навіть бідняків. Мама зустріла мене теплою посмішкою і запрошенням смачно поснідати. Батько вже сидів за столом, допиваючи каву. Його рука повільно гортала сторінки газети, а вираз обличчя нахмурювався з кожною із них. Схоже, він не знайшов жодної цікавої статті. Це немов ранковий ритуал, який я частенько пропускаю: мама обов’язково купує якусь смачненьку булочку до кави, а батько - нову газету, і вранці всі на своїх місцях. Я ж не поділяю їхньої любові до кави: можу спокійно почати день і без неї.
Одразу, як я вмостилася за стіл, переді мною опинилися кава і пухкенька булочка. Цього ранку випити міцної кави було саме те, що треба.
- Доброго ранку, донечко, - не відриваючи погляду від газети, промовив тато.
- Доброго ранку, - у відповідь привіталася я.
Через деякий час мама теж приєдналася до нас. Вона почала щось дуже жваво розповідати, і саме тоді я зрозуміла, що думаю про геть інше.
Це не перший раз, коли мені сниться смерть людини. І не вдруге, і не втретє. Спершу це здавалося звичайним збігом, випадковістю, можливістю подумати про себе як про людину, яка має дар, проте згодом, коли такі сни почали з’являтися все частіше, жартувати більше не хотілося. Це проявилося нізвідки, просто в якийсь момент мої сни перетворилися на те, що зараз маю, і не було жодного, хто б міг мені все пояснити. Майже жодного. Бабуся, яка і без моїх снів була дивною, увесь час називала мене «особливою». Здавалося б, кожна сім’я вважає своїх дітей, онуків найгарнішими, особливими, однак що стосується бабусі, вона завжди поводилася дивно. Дивакувато. Те, яким поглядом дивилася на мене, як розмовляла, як часто щось забувала. З усього, що можна було забути, повторювати, що я «особлива» щодня залишалося в її пам’яті.
Два роки тому.
- Еммо, ходи-но сюди, - кликала мене бабуся. Я одразу припинила розпаковувати подарунки і побігла до неї. Сьогодні мій сімнадцятий день народження. З кожним роком я стаю все дорослішою, а радію від подарунків досі як дитина. Можу сидіти на дивані і дригати ногами від передчуття нових речей. Навіть не так важливо, що саме це буде, головне, що щось нове. Мама частенько могла зробити мені зауваження, ніби я поводжуся негідно. А втім, як реагують дорослі? Точно так само, тільки не показують цього. Всім приємні подарунки. Та як би ми з нею про це не спорили, в її присутності я старалася реагувати спокійніше, «як доросла». Бабуся сиділа за столом разом з мамою за жвавою розмовою. Поруч з нею лежав пакунок в синій обгортці. Мої очі, зустрівшись з ним, заблищали від бажання хутчіш дізнатися, що всередині.