10.08.

З цими словами новоспечений чоловік поспішив у Цитадель. Дівчина сподівалася, що її супроводить хоча б Вілор, але замість нього вибігла Фадіра.

– Ой, донна, як недобре вийшло, – зітхнула та. – Ходімо, я проведу вас. Ви, мабуть, зголодніли? Втомилися?

Ареліс невизначено повела плечима. Єдине, про що вона шкодувала – що так мало походила в цій дивовижній сукні, гідній королеви. Тому що в іншому церемонія ніяких надій не виправдала: ні боязкого бажання, що вона не підійде, ні ще більш невиразної надії на те, що все якось вирішиться саме. Ну, наприклад, з'явиться Тавор... Або хоча б чоловік проявить інтерес!

– Якщо хочете, там придворні ще святкують...

Ареліс здивовано глянула на Фадіру. Прийти одній, щоб усі побачили, як до неї ставиться кон Рунг? Кинув у перший же день – «нам треба пізнати один одного, але я передумав!». Похитала головою:

– Я була б вдячна тобі, якби ти провела мене такий дорогою, де ми нікого не зустрінемо.

Покоївка кивнула, одразу ж спустилася непримітною бічною драбинкою під міст, де виявилися невеликі кам'яні двері.

– Це хід для слуг, донна, – немов вибачаючись, пробурмотіла.

– Чудово, – погодилася Ареліс.

Вони дійсно нікого не зустріли по дорозі, досить швидко вузькими звивистими коридорами перемістилися у крило герцогині. І тільки в своїх кімнатах та зрозуміла, що втомилася і зголодніла.

– Давай почнемо вчити мову, – запропонувала, коли покоївка допомогла зняти плаття і принесла їжі.

Фадіра з радістю погодилася, навіть роздобула десь блокнот, в якому Ареліс почала записувати перші слова і граматичні конструкції. Вчила, поглядала на служницю, розмірковуючи, чи розпитати про чоловіка – або краще придивитися до неї самої.

Зізнатися, молода наречена дуже сподівалася, що кон Рунг, де б він не був, затримається на ніч і взагалі якомога довше не згадає про дружину. Але коли за вікном почало сутеніти, покоївка безапеляційно прибрала словники і блокнот, заявивши, що нареченій необхідно надати найкращого вигляду.

Після ароматної ванни Фадіра допомогла одягтися в блискучу нічну сорочку з тонкої тканини, розплела волосся і тихо пішла. Ареліс все згадувала слова Вілора, що ні в якому разі не можна ходити на половину чоловіка, і молилася всім богам Праві, щоб він не прийшов! У ліжку не лежалося, у кріслі не сиділося – лише ходилося по кімнатах в нервовому очікуванні. І коли пролунав мелодійний дзвін дверного дзвоника, дівчина була вже зовсім на взводі.

Провела по плечу, бажаючи намацати Санді, але повітряна саламандра десь зачаїлася – жодного разу за сьогоднішній день не з'являлася.

Чорна тьма в очах, чорне волосся зібране у хвіст – міг би і розпустити заради такої справи!

Різкі вилиці, щільно стиснуті губи – вона боялася його. Боялася, не бажала і взагалі хотіла тільки додому!

– Пані? – немов щось відчувши, запитав дракон, закриваючи двері. Ох, краще б він мовчав! Або зовсім... перечекав!

– Ви звільнилися, – сказала аби щось сказати, відводячи погляд.

– Тепер вже точно. На ніч і на весь завтрашній день, – в голосі кон Рунга прозвучала несподівана посмішка, навіть м'якість, але раптом він насторожено додав: – Ви не раді?

– Обов'язково... прямо сьогодні? – підняла вона на нього очі.

– Чим швидше ви станете моєю... дружиною, тим швидше моя магія захистить вашу від Темряви.

Ох. Ареліс хотіла сказати, що не готова, але побоялася. Як вона йому це скаже, дивлячись в чорноту очей? Адже у неї було стільки часу підготуватися! Не казати ж, що більшу частину цього часу вона страждала за двома абсолютно різними чоловікам – одним, рідним і коханим з дитинства, і другим, який запалив неждане полум'я і обпік таким же несподіваним льодом?!

Дракон наблизився, м'яким жестом відвів її волосся від обличчя. Чомусь кинулося в очі, що він в сріблястій домашньої сорочці і таких самих штанях. Вони швидше походили на спортивні, підкреслюючи звірячу правильність фігури. Трохи нахилив до неї голову, раптом нагадавши про божевільні поцілунки Вілора.

І запах. Та дивна суміш, що облила її в Дереві, накладалася на особистий чоловічий аромат, несподівано бентежачи і лякаючи.