05.08.

– Звичайно, сір.

– Тоді, якщо у вас немає заперечень і побажань, я залишу вас до завтра.

Заперечень і побажань не було, оскільки вона геть не пам'ятала, про що він казав.

Лише усвідомила, вже остаточно, що шляху назад немає. Їй доведеться стати дружиною цього чорного дракона! Ну, якщо завтра нічого не станеться і вони не опиняться несумісні – в чому це, цікаво?

Ареліс з тугою оглянула складені посеред кімнати скрині і сумки, навіть розкрила найближчу. Не встигла розгублено задуматися над сукнями, витрачати час на розкладку яких зовсім не хотілося – не скористатися чи все ж магією? – як невеликий дверний дзвіночок задзеленчав м'якою музикою.

Дівчина наблизилася, забарилася тримаючись за ручку і молячись Світлої Наві, щоб там виявився Вілор.

Страх, майже відчай накочували хвилями, перед очима стояв лякаючий чорнотою погляд чоловіка, ніби він усіма силами стримує щось та не може стримати. Чи то цю свою темряву, чи то ставлення до дружини. Нестерпно хотілося розповісти Вілору, що це вона була тоді серед перевертнів. Пояснити причини. Запитати безпосередньо, чому...

Ареліс судорожно вдихнула, і, сповнена рішучості, відчинила двері.

Але на порозі виявилася молода дівчина в синьому платті служниці, які вона пару разів помічала у коридорах та столовому залі.

– Я Фадіра меі Фавірра, донна, мене прислав його світлість, я буду вашою покоївкою.

– Заходь, – посторонилася Ареліс, радісно здивувавшись. Треба ж!

– Допомогти вам розібрати речі? – відразу ж зрозуміла Фадіра.

– Звичайно, – тривожний настрій швидко відступав. – І проведи мене в бібліотеку.

– Бібліотеку?

– Я не встигла довчитися в Королівській Академії...

– Ви не можете займатися магією тут! – округлила очі Фадіра.

– Чому?

– Але... це ж небезпечно для вас!

– А ще я не знаю драконячої мови.

– О, тут можу вам допомогти, – посміхнулася Фадіра, і Ареліс теж посміхнулася.

– Чудово.

– Тільки давайте спочатку розберемо ваші сукні?

Возитися з сукнями Ареліс категорично не хотілося, тому, сказавши Фадірі, нехай розкладає все так, як їй самій буде зручніше, наполягла на поході за знаннями.

Покоївка провела її декількома крученими переходами і парою гвинтових драбинок, в черговий раз уточнила, чи не потрібна допомога, і отримавши запевнення, що донна впорається сама, пішла.

Увійшовши у високі ковані двері, знову поцятковані малюнками драконів, Ареліс завмерла від благоговіння перед величезним гучним залом, заставленим незліченною кількістю стелажів, знизу доверху наповнених книгами. З розчаруванням виявила, що всі написи зроблені на незнайомій мові – мабуть, драконів. Якийсь час ходила, ризикуючи заблукати, поки не знайшла полки, підписані на мовах людей і магів.

Вже давно стемніло, коли Ареліс обзавелася двома товстими вкритими пилом словниками і якимось магічним трактатом, що сподобався їй шкіряною бордовою обкладинкою з незнайомим каменем на пряжці.

Ледве несучи важкі талмуди і всього лише двічі збившись зі шляху, вона, нарешті, дісталася до своїх кімнат.

Фадіра якраз встигла все розкласти і навести порядок.

– Його світлість сказав, якщо ви схочете щось змінити...

– Давай дочекаємося церемонії, – зітхнула Ареліс. – Йди відпочивай.

– Я з самого ранку прийду допомогти вам одягатися. Цю ж сукню, так? – дівчина відкрила двері вбиральні, яка мала виходи і в спальню, і в вітальню. Ареліс зацікавлено зазирнула всередину.

Там висіло, розкинувши шовки, щось вражаюче повітряне і біле, майже невагоме на вигляд – настільки, що дух захоплювало!

Вона навіть не припускала, що серед її приданого знайдеться таке, ніхто не проінструктував, у чому з’явитися на церемонію і як вона буде проходити... ну, Фадірі видніше, так?

Ареліс кивнула, мріючи вже зараз надіти на себе всю цю красу, хоч разочок помилуватися в дзеркало.

Чи ви читаєте? Чи подобається вам ця історія? Не забувайте казати о своїх враженнях, це дуже важливо для мене!