Розділ 7.

Сидячи в кріслі, я допивала каву, вкотре поглянувши на маленького короля. Тома заснув під завивання хурделиці за вікном, щойно з'їв декілька шматочків пирога та допив чай. Звернувся калачиком на широкому кріслі та підтягнув теплий плед до самого підборіддя.

Як виявилося, генерали справді ставилися до короля не дуже поблажливо. Деяких він навіть побоювався, хоча й не визнавав цього відкрито. Та чому Тома прийшов саме до мене?

Повідомив, що Морт планує напад на Іннез і генерали задумали щось жахливе. Що саме не уточнював, а, можливо, просто не знав. Не захотів знаходитися в палаці і вирішив втекти, вже на вулиці згадавши про мене. Я розуміла, що хлопчик чогось злякався, та не бажав розповідати про причини власних страхів.

– Ертельде, чуєте мене? – тихо, щоб не розбудити дитину, покликала демона.

– Звісно, – прошелестів у відповідь старець, з'являючись поряд в напівпрозорому вигляді.

– Генерали загрожують Томі? Що його так налякало?

– Скоріше, не всі підтримують, – похмуро відповів демон, не розуміючи, до чого я веду. – Зараз Його Величність може бути впевненим тільки в старшому генералі Артені Хорой. З молодших Тому відкрито підтримує лише Лель Межибор та Млад Орта. Інші або займають нейтральну позицію, або відкрито зневажають право короля.

– Неочікувано, – здивовано відповіла. – А Северин Буйтур?

– Він не загрожує королю, принаймні, відкрито цього точно не робить. Але й не підкоряється йому. Подібні Буйтуру визнають над собою лише сильніших чи більш авторитетних.

– Он як, – задумливо відгукнулася, обдумуючи слова Ертельда. – Дозволите, я зроблю подарунок Томі? Гадаю, йому він дуже знадобиться.

– Що саме ви бажаєте зробити, леді? – стурбовано уточнив чоловік.

– Якщо Тома побоюється генералів – отже, для цього є вагомі причини. Не знаю, що вони задумали, але, наскільки розумію, їхні дії можуть зашкодити королю. Я створю для нього додатковий захист, який зреагує на загрозу для життя Його Величності.

– Це не нашкодить хлопчику?

– Ні, мій дарунок зав'язаний на моїй крові, тож він не торкнеться навіть резерву Томи.

– Що ж, маленький король довіряє вам, тож і я буду не проти такої допомоги в його захисті. Робіть, що вважаєте за потрібне.

– Дякую, Ертельде.

Піднявшись зі свого крісла, я залишила порожню кружку на столику, після чого наблизилася до дитини. Демон уважно спостерігав за моїми діями та я була не проти – він переймався за дитину.

Тим часом, я активувала цілу в'язь з рун, вписуючи в ланцюжок одне з імен. Вони відкрились зовсім нещодавно, вже після активації зв'язку з брамарями. І зараз, декого з примар я збиралася поставити на захист дитини. Ні, створіння іншого виміру так само знаходитиметься під моєю владою, але в разі небезпеки – він зможе допомогти Томі.

– Соррадо, ти захищатимеш цю дитину від кожного, хто посягне на його здоров'я, волю, чи життя. І повідомлятимеш про небезпеку в бік Севастіяна Томи Радослава мені.

На мить здалося, що примарний брамар, котрого викликала для захисту хлопчика, задоволено усміхнувся. Що ж, Соррадо бажав волі і тепер в нього з'явилася можливість прийти в матеріальний світ, хоч і задля чужого захисту. Цей дух не підведе.

– Примарний брамар?! – ошелешено видихнув демон, щойно рунічний ланцюг м'яко огорнув праве плече сплячого Томи, одразу зникаючи.

– Так, тільки не повідомляйте про нього нікому, Ертельде. Генерали не знають, що я можу викликати їх в цей світ.

– Звісно, леді. Від мене вони цього не дізнаються.

– Дякую.

Поглянувши на вогонь у каміні,  я підкинула ще дрів у багаття та пішла на кухню, зібравши зі столу брудні чашки. За вікном вже був ранок, але через густі, темні хмари досі було темно. Проте, негода завжди була мені до душі.

Вже на кухні я помила посуд і знову заварила собі каву. Виходити на вулицю в заметіль не хотілося навіть по їжу. На щастя, в домі ще була випічка та навіть м'ясо з замороженими овочами стояло в холодильній шафі. Проблема була в тому, що господиня з мене не дуже.

Готувати я відверто не любила, хоча дечому й навчилася у Амеліс за рік самостійного життя. Куди більше цікавили тренування з рукопашного бою та лікарське мистецтво. Все ж, я мріяла стати лікарем, а тепер, з оглядом на слова маленького короля, могла стати військовим цілителем. Цього я не хотіла.

Досі пам'ятала власне відчуття безсилля в тому поселенні, дорогою до кордонів Іннез. Криваві ритуали на честь богині Аттен були незрозумілими. За час мого дворічного сну - всіх послідовників жертвоприношень можна було вже знайти. Чому офіцери нічого не роблять?

Похмуро поглянула в чашку з кавою, ніби могла знайти відповідь в гарячому напої. Запитань менше не ставало, навіть з урахуванням тих відповідей, які я отримала від Селена. Що ж, варто почати краще розбиратися в тих, кому зібралася вірити. Інакше довірливість значно зменшить роки відведенного мені життя.

Зробивши ковток, я ледь не обпекла язик, коли відчула чужу присутність за вхідними дверима. Ніби хтось стояв за крок від дому та не наважувався зайти. Зрозуміла, що злих намірів невідомий гість не має, тож спокійно підійшла до дверей, відчиняючи.

Та коли побачила другого раннього гостя – ледь не виялася. Навпроти стояв так само здивований блондин в теплому плащу. Проклятійник повільно оглянув мене, після чого постарався зазирнути за спину.

– Генерал Межибор? – вимовила, мимоволі згадуючи слова Ертельда на рахунок цього чоловіка. Він був одним з тих, хто підтримував короля. – Що вас привело до мого дому?

– Магічний слід Його Величності, – коротко відповів Лель, поглянувши мені в очі своїми чорними. – Я так розумію, хлопчик тут?

– Він заснув, – я кивнула, пропускаючи проклятійника всередину. Мерзнути на вході та впускати в дім холод не хотілося. – Проходьте, генерале.

– Дякую за гостинність, – він кивнув та ступив на територію дому, зачиняючи за собою двері. Зараз чоловік відрізнявся від того генерала, яким я бачила його ще в Хорті. Більш зібраний та серйозний, не такий пихатий, як тоді. – Чому він прийшов до вас? Хіба ви знайомі?