Глава 15. Демониці наносять візит

Наступного дня Оксана попросила Випадка перенести її до Азорини. Він погодився, залишив її в замку княгині, і перенісся займатись своїм.  Азорина зустріла подругу радісно:

- Нарешті приїхала. Я теж скучила і хочу поговорити.

- Азорино, я ще не подякувала тобі за маєток. Я отримала силу, ти знаєш?

- Так, прекрасно відчуваю її. Ти ще не надумала інтригувати проти мене? – сказала ніби жартома, але Оксана відчула – це не жарт.

- Ти – княгиня пекла, і будеш нею завжди, - серйозно відповіла Оксана. – Якщо треба присягнути тобі на вірність – я готова. Не хочу носити корону і ніколи не прагнула. Мені цілком досить того, що я маю. Живу простим життям, вирішую нескладні проблеми. Коли в маєтку закінчиться ремонт, хочу, щоб ти приїхала, глянула. Це підвищить мій авторитет в очах сусідів.

- Може, це станеться раніше, ніж ти думаєш, - посміхнулася Азорина. - Родичі не докучають?

- Наче ні. Принаймні, у двері не ломляться, - відповіла Оксана. – Звичай поки що нікого не підсилав мене вбити. З сестрою ми навіть не говорили, мабуть, вважає мене недостойною. Я хотіла поговорити… про інше… не про корону пекла і не про братика з сестричкою…

- Про Петра?

- Ти княгиня і все таке. Але ж ми, як і раніше, подруги та підступні демониці?

- Та ясна річ. Кажи, що надумала.

- Ми з тобою могли б побувати у земному світі? Глянути, що там?

- Хоч зараз, - легко погодилась Азорина. – Пригоди я люблю. Ти хотіла знову розорити Петра, щоб він переписав усе майно на молоденьку демоницю, а його дім згорів. Моя спецпризначенка усе виконала, наскільки я знаю. Можемо перевірити.

І вони опинилися в земній квартирі Оксани, в її рідному місті – в Чернігові. Квартира сяяла чистотою – Оксана найняла помічницю Світлану, яка б займалась чернігівською і київською квартирами, поверхом в офісі, бюро перекладів. Регулярно переводила їй кошти за роботу. Помічниця підшукала жінку, яка раз на тиждень прибирала в чернігівській квартирі Оксани. Київська була в оренді.

У шафі знайшлись речі для Оксани та Азорини: джинси, футболки, кросівки, куртки. Вони переодяглися і вийшли, хоча за вікном шурхотів дощ.

- Ходімо в офіс? – запропонувала Оксана. – Побачиш свій колишній штаб. Згадаємо славні дні.

В офісі Оксани Азорина готувала повстання проти Асмодея, свого чоловіка. Збирала вірних демонів. А Оксана зустрічалася там з Петром, якому належало все приміщення.

Вони спустилися в паркінг, взяли чорний рейндж-ровер і покотили до офісу. Помічниця була на роботі, Оксані ледь не кланялась. Показувала звіти, розповідала про капості орендарів і як вона ставить їх на місце.

- Кому належить офісний центр? – перебила Азорина.

- Пані Ірені. Вона не часто  тут буває. Дуже владна жінка, хоч і молода. Така руденька, невисока… Раніше власником був Петро Потоцький. І переписав увесь центр на неї! Ох і розмов було!

- Не знаєш, де він зараз? – запитала Оксана. Вона відчувала демонів, могла ними керувати, спричиняти біль. Виявилося, що з людьми ще простіше. Могла б придушити помічницю одним клацанням пальців. Але навіщо? Старається. Хороша.

- Я чула, що він у лікарні, - прощебетала Свєта. – Втратив усе майно, бізнес. А тоді ще й дім у нього згорів, уявляєте?

Оксана і Азорина походили поверхом, пообідали в ресторані внизу. І вирішили проїхати до Петра. Він був там, де й сказала помічниця – на лікарняному ліжку. На тумбочці стояла пляшка з мінералкою. У палаті було ще четверо чоловіків. Жахливий лікарняний запах біди і дезинфекції Оксана знала надто добре. Раніше, під час її першої помсти Петру, Оксані дуже хотілося, щоб він покликав її і попросив пробачення. Вона уявляла, як він лежить, нещасний, хворий, нерухомий і просить:

- Оксано, прости. Я був неправий. Ти найкраще, що трапилося зі мною в житті. Благаю тебе.

Зараз вона не знала, чого їй хочеться. Її життя вже не оберталося навкруг Петра. Вона оглянула його з ніг до голови. Відзначила проблеми з серцем, нирками, простатою. Він був знесилений, кволий, зламаний. Самотній. «Старий і нікому не потрібний», - відзначила подумки.