Глава 27.1

— Поясніть, — у її голосі виразно відчувалося нерозуміння.

— Теріарх — моя тінь. Одна з багатьох, але, мабуть, єдина, яка забажала прожити власне життя. Пам'ятаєш, я згадував, що маги темряви рідко вибирають учнів самі? Нас мало, пошуки забирають багато часу і сил, та можна доручити їх двійникові, розумній тіні. Створення такої істоти – складний та довгий процес. Чим сильніше тінь відрізняється від оригіналу, чим більшу свободою волі вона повинна мати, тим складніше її створити. Теріарх мав завдання знайти того, хто зможе прийняти дар великої сили, а це вимагало наявності майже людської свідомості. Він практично не відрізнявся від тебе чи мене: жив, мандрував, пізнавав світ, відчував. Жаль, що його шлях закінчився так скоро.

— Тіні смертні, як і люди? Ви щось знаєте про його долю?

— Між тінню і магом завжди зберігається ментальний зв'язок, яка б відстань їх не поділяла. Я ніколи не користувався цим зв'язком, не бажаючи впливати на результат пошуків. Виняток було лише один: Теріарх міг покликати мене, якщо вибір буде зроблено, — Хальвард замовк, спостерігаючи за реакцією Йорунн. — Того разу я дізнався про його мандрівки й життя поза Кінна-Тіате. Частково він копіював мою особистість, але багато рис набув сам: освоїв гру на різних музичних інструментах, навчився співати та складати оповіді, подорожував з караваном на південь і побував на північних узбережжях імперії. Він прожив дуже довге життя, проте оскільки ніколи не був ні дитиною, ні старим, запам'ятав кожну її мить. Саме Теріарх вказав мені на тебе.

— Дивний вибір з його боку, — посміхнулася Йорунн.

— Двійники — магічні створіння, вони відчувають темряву всією своєю суттю. Їх не обдурити та не підкупити, вони не здатні на помилку. Теріарх просто відчув наближення спорідненої сили та опустив браслет на дно джерела, розуміючи, що один із вас почує поклик магії. Він не знав, кому саме призначався дар, а коли зрозумів, то спробував тебе зупинити. Проте з магією сперечатися дуже складно навіть її породженню.

— Що сталося з Теріархом далі?

— Він побажав скінчити мандрівку. Я відпустив його на світанку відразу після вашого від'їзду, дозволивши повернутися до темряви, з якої він і був створений.

В грудях стиснулася. Здавалося б, швидкоплинна зустріч не повинна була залишитися в серці надовго, але в спогадах Йорунн зберігався яскравий образ людини, яка співає біля вогнища під місяцем. Усвідомити, що він і людиною-то не був, але встиг прожити життя і померти, було несподівано складно.

— Не шкодуй про минуле, — ніби вгадавши її думки, з натиском сказав правитель. — Теріарх був вільний у виборі й не шкодував ні про що.

— А ви? — вона зловила погляд правителя і не опустила очей, доки не почула відповіді.

— Дізнаюся згодом.

Хальвард знову привів у рух застигли тіні, дозволивши їм ковзати між колонами, наче рибкам по дну річки.

— Двійники — ще не найдивовижніші створіння, — продовжив він, коли мовчання стало практично нестерпним. — У кожного мага у фізичному тілі є найбільш стабільна тіньова форма, до якої прагнутиме сила, залишена без нагляду. Темрява може змінювати тебе чи обирати власну поставу, в цьому випадку це не має жодного значення. Важливо лише те, що сила набуває щільності, зв’язується з тканиною реальності. Таке втілення заведено називати справжнім образом мага. Зазвичай його приховують від сторонніх очей, оскільки воно відображає внутрішню суть, розкриває як сильні, так і слабкі риси носія. Однак саме в ньому маг єднається з темрявою, отримуючи максимальний доступ до сирої сили.

— А який ваш справжній образ?

— Нащо це тобі?

— Хочу знати про вашу внутрішню сутність і ваші слабкості, — обережно відповіла вона. — Іноді недоліки розповідають про людину більше, ніж переваги.

Хальвард вдоволено посміхнувся, і Йорунн вже не вперше відмітила, що її зухвалість викликає в герцога скоріше схвалення ніж гнів. Він плавним жестом розвів руки у сторони, відступивши на крок назад

— Тоді дивись.

Звуки ночі разом віддалилися і зникли, сховавшись за край свідомості. Спочатку Йорунн не зрозуміла, чому плащ правителя здійнявся вгору, наче підхоплений раптовим поривом вітру, а потім ойкнула від подиву, зрозумівши, що за спиною Хальварда розгорнулися велетенські чорні крила. Вони здавалися настільки темними, наче увібрали у себе усе присутнє світло або були бездонним проваллям, що веде в інший вимір. Темрява сочилася з їхніх кінчиків, закручуючись у повітрі чорним туманом. Людський силует знову втратив чіткість, розчиняючись у тугих вихорах енергії, тільки руки та плечі правителя зберігали різкість контурів. Риси обличчя загострилися, стали хижими, наче й не людськими зовсім. 

Видовище було жахливим і захоплюючим одночасно. Йорунн, наче зачарована, зробила крок уперед, обійшла Хальварда по колу, простягнула руку, щоб торкнутися примарних пір’їн. На дотик темрява виявилася м'якою, трохи шорсткою і теплою. Йорунн провела рукою вздовж м'яких вигинів крила до самого кінчика, за її пальцями потягнувся тонкий темний струмок енергії, обвився навколо зап'ястя, ковзнув уздовж руки, обійняв за плечі й зник, залишивши після себе легке відчуття тепла.

Декілька довгих секунд Йорунн мовчала, насолоджуючись абсолютним єднанням з цією дивною силою. Потім опустила руку, і дивне видіння розтануло. Перед нею знову стояла людина, нехай висока і сильна, але всього лише людина, а не крилате створіння, наповнене могутністю.

— Це… неймовірно, — тихо видихнула вона.

— Зазвичай мій справжній образ викликає дещо інші емоції, — Хальвард здивовано підняв брови. — Страх, відразу, але ніколи — захоплення. Цікаво, чому ти не злякалася крилатого чудовиська?

Погляд Йорунн спалахнув навіть у темряві:

— Хіба можна не захопитися силою крил, що можуть подарувати політ та свободу неба? — здивовано перепитала вона. — Хіба можна не схилятися перед красою грози в степу чи силою шторму в осінньому морі? Так, стихія може бути безжальною до мандрівника, але чи це провина стихії? Адже вона існує, бо таким боги вигадали наш світ, бо так має бути.