Коли гинув світ, у якому жив Каїн, він стояв на капітанському містку ковчега й дивився на рідну планету. На його очах блищали сльози, які він щосили намагався стримати. Цей день він запам’ятає на все життя. День, коли нібіріанці програли війну й були змушені тікати з власного дому.
На борту ковчега перебували не тисячі, а мільйони жителів — усі, кого вдалося врятувати. Та їхній корабель був єдиним, якому пощастило прорвати блокаду. Усі інші вибухали під шквальним вогнем загарбників, так і не встигнувши залишити межі рідної планети. Каїн бачив це на власні очі. Він бачив, як гинули кораблі, як спалахували в небі уламки, як зникали останні надії на порятунок. Його душу наповнювала лють, але сильнішою за неї була безпорадність. Він нічого не міг вдіяти. Міг лише дивитися, як гине все, що колись було його світом.
Разом із братом Авелем вони виконували останній наказ батька — правителя Нібіру. Їхнім завданням було дістатися нового світу, третьої планети від зорі в їхній системі. Вона була більшою за Нібіру, мала схожу атмосферу, хоча її гравітація була значно сильнішою. Це був запасний план, на який нібіріанці покладалися лише в найгіршому разі. План, який усі сподівалися ніколи не втілювати в життя.
Їхня рідна планета була багата на воду й родючі землі. Вона процвітала, потопала в зелені й здавалася справжнім раєм. Світ червоних пісків, родючих долин і величезної гори, вершина якої здіймалася вище хмар. Колись Каїн пишався цим світом. Тепер він дивився, як тисячі чорних, мов смола, кораблів загарбників випалюють його лазерними променями. Вогонь розповзався поверхнею планети, поглинаючи міста, ліси й усе, що нібіріанці створювали протягом поколінь. Каїн розумів: більше він ніколи не побачить рідного світу таким, яким пам’ятав його. Можливо, від нього взагалі нічого не залишиться.
А почалося все з рішення його батька шукати життя за межами Нібіру. Той хотів знайти інші цивілізації, налагодити контакт і відкрити для свого народу нові світи. Неподалік від Нібіру він виявив зелену планету, яку згодом планував колонізувати. Але й цього йому виявилося замало. Правитель продовжив пошуки, надсилаючи сигнали в космос у надії, що десь серед безмежної темряви знайдеться хтось, хто відповість.
І відповідь прийшла.
Тільки це були не ті, на кого він сподівався. Ті, хто почув сигнали нібіріанців, прийшли не для знайомства. Вони побачили в них майбутніх рабів, а їхню планету — черговим джерелом ресурсів. Саме тоді народи Нібіру, які до того ворогували між собою, забули про давні суперечки й об’єдналися перед спільною загрозою. Вони билися разом, відбивали атаки загарбників і навіть здобували перемоги. Та виграти окремі битви виявилося недостатньо, щоб виграти війну. Ворог мав надто багато кораблів, зброї та ресурсів. Зрештою оборона впала, а єдиним шансом на виживання стала евакуація.
За це Каїн ненавидів батька.
Він любив свій народ і свою планету. Любив її зелені долини, червоні піски й величні гори. Але тепер у нього більше не було дому. Планета, яку він знав усе життя, перетворювалася на палаючу руїну, а від колись численного народу залишилися лише ті, кому вдалося врятуватися на ковчегах. І навіть серед них ніхто не міг знати, що чекає на них попереду.
Та Авель усе ще мав надію.
Авель тримався поруч зі своїм народом, підтримував людей і давав їм надію на краще майбутнє. Він постійно запевняв усіх, що вони з братом усе контролюють і що попереду на них чекає нове життя. Народ вірив йому, бо знав: Авель ніколи не залишить їх самих перед лицем небезпеки. Він любив свій народ, а той відповідав йому повагою та відданістю.
Каїн був старшим братом. Сильний воїн, загартований численними битвами, він мав неабиякий стратегічний хист і під час війни став одним із найважливіших полководців свого батька. Його хоробрістю захоплювалися, на нього рівнялися молоді воїни, а його накази виконували без вагань. Авель був зовсім іншим. Він ніколи не брав участі у війнах і майже не тримав у руках зброї. Його стихією були політика, переговори й державні справи і наука. Він був мудрим і розсудливим, умів бачити те, чого інші не помічали, і вірив, що майбутнє народу залежить не від кількості перемог на полі бою, а від того, наскільки добре житимуть його люди. Саме цього він прагнув. За це Авеля любили, тоді як Каїна поважали за його бойові заслуги. Брати були різними, але кожен по-своєму став важливою постаттю для нібіріанців.
Подорож до нового світу тривала довго. Більшість пасажирів ковчега перебувала в спеціальних кріогенних капсулах, де їхній організм підтримували в стані глибокого сну. За їхнім здоров’ям постійно стежили технічні працівники, перевіряючи системи життєзабезпечення й показники кожної капсули. Проте навіть найсучасніші технології не могли гарантувати, що всі переживуть подорож. Деякі нібіріанці помирали ще до прибуття. Організм не кожного витримував тривале перебування в капсулі, а іноді серце просто не витримувало навантаження. Їхні тіла залишалися серед тих, кого вже ніколи не вдасться повернути до життя.
Коли ковчег нарешті наблизився до планети, першою їх зустріла її супутник. Він повільно пропливав перед кораблем, відбиваючи світло жовтої зорі. Промені заливали ілюмінатори таким яскравим сяйвом, що Каїнові довелося примружитися. Він давно не бачив нічого подібного. За місяці подорожі космос став для нього звичним видовищем — безмежна темрява, далекі зорі й холодна порожнеча. Але тепер перед ним відкрилася велична картина: супутник, освітлений жовтим світлом зорі, та сама зоря, до якої він ще ніколи не підлітав так близько. На мить Каїн забув про втрачений дім. Краса космосу стала чи не єдиним, що змогло бодай трохи підняти йому настрій за всі місяці мандрівки.
Авель, на відміну від брата, майже ніколи не втрачав оптимізму. Він постійно говорив про прекрасний новий світ, про можливості, які відкриються перед їхнім народом, і про те, що Нібіру — це не просто планета. Нібіру існувала завдяки своїм мешканцям. Саме вони наповнювали її життям, створювали міста, вирощували ліси й будували цивілізацію. Планету можна втратити, але народ, доки він живий, здатний відродити свій світ деінде. Тому найважливішим було зберегти людей, відновити популяцію й дати наступним поколінням можливість побудувати нову батьківщину.