-7-

На наступний день, я прокинулася як і завжди. Першим ділом пішла до ванної, ставши перед дзеркалом на мене дивилася рудоволоса дівчина з розпухшим обличчям та червоними очима від довгого ридання всю ніч. Привівши себе до нормального вигляду я почала збиратися на роботу, одягла сині джинси з чорним светром, дійшовши до вхідних дверей, натягнула на себе своє улюблене бежеве пальто.

************

Діставшись до роботи, я знов приступила до повсякденної рутини.

-Маріє, з тобою все гаразд?

-Так, просто настрою немає - беру свою робочу форму та йду переодягтися, в той момент Катя з недовірою на мене подивилася.

-Маріє, ану досить мені брехат. Я ж бачу що, щось сталося - треба ж, щоразу дивуюся як саме вона розпізнає коли хтось починає брехати, і в такі моменти мені здається що Катя, десь має маленький детектор брехні.

-Я дізналася що захворіла на рак мозку і мені потрібно зібрати гроші.

-І наскільки велика сума тобі потрібна?

-......

-Маріє, не мовчі!

Мені потрібно двісті тисяч але сказали, що можна платити частинами і для початку треба заплатити п'ятдесят тисяч.

-П'ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ!!! -шоковано скрикує.

-Боже мій, Катю я просто не знаю де мені взяти таку суму - я відчуваю як до горла підступає ком.

-Не хвилюйся я тобі допоможу.

-Дякую тобі... вибач що приношу тобі неприємності.

-І нічого тут вибачатися! Ти моя найкраща подруга і я з задоволенням тобі допоможу. Ну все, досить мені тут соплі жувати, все буде добре - Катя підійшла і міцно мене обійняла.

************

За цей весь час роботи, я намагалася додзвонитися до Марка, але він не брав слухавку, і так продовжувалося цілих три дні.

*********

Сидячи в вечері на кухні, я пила ромашковий чай і вирішила в котрий раз спробувати подзвонити Марку, та тільки як я почала чекати доки він візьме слухавку, Марк її скинув...

Через годину, мені приходить повідомлення від Марка: 

"Маріє, не дзвони мені більше, я вважаю що нам не слід більше зустрічатися, бувай."

Я сиджу в повному шоці, мене тільки що кинули. Очі починають щипати солоні сльози, а тіло все тремтить.

-За що...? - я так рідко комусь довіряю, і нарешті я наважилася, подарувати комусь турботу та любов. Але довіривши йому, своє крихке серце. Він розбив його на частини і навіть не сказав мені "вибач..."