11 (2)

Віщі сни – потужна ельфійська магія, якою мало хто володіє, загублене знання. Я сам насилав його лише двічі в житті, і до мене так приходили всього одного разу. Тепер прийшла і Селена.

Сон відчувався розпливчастим, було видно, що вона долала чимало магічних перешкод, аби достукатися до мене. Та все ж, Селена опинилась тут і дотягнулась до мене крізь товщу магії, змогла подолати опір.

– Людвігу… – вона зробила крок назустріч і спробувала торкнутись мене, але, звісно, уві сні це було неможливо. Пальці Селени пройшли наскрізь. – Людвігу, – дівчина виштовхувала з себе слова так неохоче, ніби їй щось заважало це зробити.

Або навпаки, змушувало говорити, попри внутрішній опір.

 – Революціонери тримають мене в колишній резиденції герцога Карра, – промовила жінка. – Забери мене звідси, будь ласка.

Вона здавалась такою переляканою… Не вірила, що прийду? Ми з провели разом не так вже й багато часу, але я встиг помітити, наскільки ж невластивим їй був страх. Ця жінка готова кинути виклик кому завгодно! Що змінилось зараз? Звідки цей затравлений погляд?

Чому я не зміг до неї дотягнутися, а вона пробилась крізь захисну магію, а головне, як моя варта вмудрилась не перевірити маєток Карра?

Гаразд, зараз це не мало значення.

– Я прийду по тебе, – я спробував дотягнутися до ельфійки. – Обіцяю.

Селена зіщулилась.

– Мене так часто зраджували рідні, – прошепотіла вона, – що я не хочу довіряти нікому, Людвігу. Нікому. Якби я вважала тебе рідним, то я б до тебе навіть не прийшла.

Темрява розвалювалась, покривалась тріщинами. Селена сахнулась від мене геть, провалюючись у пітьму, і сон розколовся на дрібні шматки. Мене викинуло з нього геть потоком магії, вдарило чарами в груди, і я різко сів на диванчику, хапаючи ротом повітря.

– Тату? – Адам миттю кинувся до мене.

– Ти зміг дотягнутися до Селени?

– Ще ні, але я відчуваю, що вона десь в столиці. Думаю, північно-західний сектор, може, ближче до окраїни. Я спробую ще раз…

Скоріше за все, Адамові чари змогли розчинити частину обмежень, що тримали Селену, і тому вона зуміла пробитися до мене і сказати, де її тримають.

Тільки звідки Селена знає, що вона в маєтку Карра? Хтось проговорився при ній, згадав колишнього невдаху-революціонера? Чому Адамові чари такі ефективні, через те, що нам протистоять дріади з магією життя?

– Тату, ти блідий, – глянув на мене Ян. – Все гаразд?

Раніше він майже ніколи не називав мене татом, на відміну від Адама, та й ці стривожені погляди Янові були не властиві. Що там вже й казати, напівдріад-життя виявився набагато більш колючим, ніж його ласкавий, ніжний, як те кошеня, брат-смерть.

Напівдріад-життя.

«Якби я вважала тебе рідним, я б до тебе навіть не прийшла, – задзвенів в голові голос Селени. – Я не хочу довіряти нікому, Людвігу. Мене так часто зраджували рідні».

– Тату?..

– Селена звернулась до мене віщим сном, – сказав я похмуро. – Змогла пробитись крізь заслін… Думаю, завдяки тобі, Адаме.

– Вона щось сказала? Розповіла, де вона? – подався вперед Ян.

– Так, – підтвердив я, дивлячись синові в очі. – Сказала, що вона в маєтку герцога Карра…

– Це той аристократ, якого звинуватили в участі в революції? – згадав Адам. – Його маєток стояв пусткою… Треба негайно вирушати туди.

– Так, – кивнув я. – Отже… Яне, негайно звернись до генерала Свендсена, нехай збирає загін. Адаме, знайди бойових магів. Я впевнений, революціонери готують пастку.

– Але ти все одно рятуватимеш її? Попри все? – спитав Ян. – Невже ця жінка настільки важлива для тебе, тату?

– Можливо, ти говориш про нашу майбутню імператрицю, Яне, – хитнув головою я. – Швидше. А я… Мені знадобиться трохи зілля бадьорості. Я вийду до вас, коли буду готовий. Чверть години на збори буде достатньо.

– Але варта не встигне…

– Швидше, Яне, Адаме! – сплеснув в долоні я. – Не спіть!

Для варти цього справді було мало, але ж Імператор-Сонце славиться тим, що ставить перед своїми підданцями задачі, які неможливо виконати. Я був би не собою, якби дав їм годину, щоб підібрати бійців та вишикуватися. Однак, сподіваюсь, цього разу вони не стрибнуть вище своєї голови.

Я піднявся в свої покої, зачинився всередині, але ніякого зілля не пив. Бадьорості і так вистачало, серце гулко калатало в грудях.

Натомість я спинився біля дзеркала і зашепотів древнє закляття. Магія наповнила моє відображення сяйвом, і другий імператор Людвіг Берглунд зробив крок назустріч прямісінько із дзеркала.

Якщо вони повірили в першу підміну, то і другу не одразу розпізнають.