10 (3)

Він знов був вбраний у простий одяг, а не у біло-золоті шати названого батька, але від того безпечнішим анітрохи не здавався.

– Бачу, тобі вже краще, – вищирився Ян, підходячи ближче. – А я думав, проваляєшся довше, видно, що некромантка з досвідом. Зазвичай від мого дару так легко відходить лише Адам.

– Ото не пощастило йому з братом, – процідила я. – То ти тепер, виходить, революціонер?  Ти – той самий господар, про якого вони кажуть?

– Можливо, – Ян сів поруч зі мною, прямісінько на простий солом’яний матрац.

– І як, їх не лякає те, що ти маєш гострі вуха? Здається, ця жінка, що мене будила, не у великому захваті від ельфів.

– Я не ельф.

– Гаразд, від напівельфів, яка різниця? На її думку, такі, як ти і я, мають забагато привілеїв, ще й незаслужено. Що на це скажеш?

Ян похитав головою.

– Справа не в тому, якої хто раси, – сказав він, – а в тому, що насправді торжествує магія бога, який  давно уже відвернувся від своїх підданих.

– Революціонери, які йдуть за тобою, знають, що насправді їх раса не має жодного значення, чи з ними цією мудрістю не ділилися?

Ян закотив очі.

– Ти одразу мені не сподобалась.

– Навзаєм, – процідила я. – Адам набагато приємніший.

– А що, як він теж тут, і його люблять не менше, ніж мене? Він вміє зачаровувати, навіть враховуючи його смертоносний дар.

Я згадала Адама, хлопця з сяйливими, сповненими магії очима. Ні, якось не вірилось у те, що він міг бажати поганого своєму батькові.

– Від любить Людвіга.

– Вважаєш, ніби можеш знати про це напевне? – вигнув брови Ян. – Ми з Адамом мали матір…

– Яка кинула вас.

– Яка змушена була піти, – заперечно хитнув головою він, – тому що не погоджувалась з тим, що диктував їй Імператор-Сонце. Адже можна бути лише на його стороні або мертвим, а мама не мала вдосталь сили, щоб з цим боротися. Тому вона мусила втекти і залишити нас в умовній безпеці, доки наш дар не прокинеться і ми не матимемо вдосталь чарів, аби за потреби і цілу армію імператорську спинити.

Я в це не вірила. Людвіг любив Адама і Яна, ц ебуло помітно. Він дбав про них і точно не бажав нічого злого.

Крім того, в своєму житті я вже стикалась з дріадами і добре знала, на що вони здатні. Нема там кого шкодувати. Радше за все, матір хлопців загнала би їх в черговий культ. Та вона і зараз, скоріше за все, чудово з цим справляється.

Мені стало шкода Людвіга. Пригрів зміюку на грудях… Може, він і не ідеальний, але Імператор-Сонце любив своїх синів і Легер…

Здається, обидва його дуже підводили.

– Я бачила, як Адам дивиться на Людвіга, – все ж не вгавала я, – і як поводиться поруч з ним. А ще бачила, як дієш ти. О, так, по тобі видно, що ти готовий його зрадити, але я не думаю, що це ж торкається і Адама. Він здається відданим.

– Ключове слово «здається».

– Ну так, звісно, – я не дозволяла відчаю поглинути себе з головою. – Я абсолютно нічого не розумію в житті і не здатна відрізнити щирі почуття від брехні.

– Ти не розгадала, хто підміна.

– Не думала, що у тебе все настільки погано з совістю, Яне. Ти ж йому як син! Але щось мені підказує, що ти не зміг перемогти Людвіга в прямому бою, зрозумів, що план з підміною не вдався, і вирішив скористатися іншим важелем у вигляді мене, аби заманити його в пастку. Якщо він такий поганий, чому ти думаєш, що він прийде мені на допомогу?

Ян скривився.

– Батько самовпевнений, – сказав він. – І ніколи не відступається від того, що намітив. Він рішучий та могутній маг, який вірить у те, що ніхто не зможе з ним впоратися. Він ніколи не вступиться своїм місцем. Але я знаю спосіб…

– Чом би тобі не зачарувати його? Ти ж маєш силу.

Напівдріад кинув на мене ще один лютий погляд.

– О, – зрозуміла я. – Та ти не можеш. Тобі не вдається! А як так, де ж твоя могутність? Що саме не вдається?

– Він зітканий з магії Пресвітлого Валлоа. Ельфи, особливо дорослі, не настільки піддатливі дару Життя, як мали б, – процідив Ян. – І я поки що не можу достукатися до його свідомості. Але що не можу зробити я, зробиш за мене ти, Селено. Запросиш його тебе рятувати, а далі ми вже впораємось.