9 (2)

Я боровся. Сила висмикувала мене з пророцтва, але я хотів побачити ще трішки, бодай дрібку. Мені потрібна надія, що боротьба не даремна. Ще кілька секунд…

– Тату!

Я відкинув геть чужий голос, відрізав себе від дійсності, від магії, що палила моє тіло, і знову провалився у глибини власної магії.

«Беллбор змінився. Не було більше диму, з центральної площі змили всю кров.

– Тут стає гарно, – промовив незнайомець з пошрамованим обличчям. – Вони слухаються тебе.

– Звісно. Вони ж мене воскресили, аби я навів тут порядок.

Тепер синьоокий чоловік стояв в старих, занедбаних імператорських покоях. Я впізнавав кімнату лише за розташуванням. Звідси був вихід на балкон, з якого я звертався до свого народу.

– Я дуже сумніваюсь, що вони воскрешали герцога Шантьї, – уїдливо кинув пошрамований.

– О, вони воскрешали Йєрана Лундберга – хоч би прізвище інакше вигадав, не таке схоже на імператорське! – але хіба ж я не Йєран?

– Ти не Йєран. Тебе звати…

– Ш-ш-ш! – синьоокий притиснув палець до вуст. – Я – Йєран Лундберг, що відродився і став ельфом, – він торкнувся гострого вуха. – Благословення цієї землі. Краще не балакай, а допоможи мені вдягтися.

– Ти абсолютно невиправний.

Чоловік підхопив розшиту мантію і накинув її на плечі фальшивого Йєрана. Той розправив плечі і всміхнувся. Біла тканина з яскравими сонцями на ній, вишитими золотою ниткою, пасувала йому, навіть дуже. Як і імператорська корона.

– Пора, – сказав чоловік і рушив вперед.

Я крокував слідом за ним і геть не здивувався, коли опинився на балконі. «Йєран» розкинув руки. Довкола його голови палахкотіла зоряна корона.

– Я – Імператор-Сонце, і я знову схожу на вашому обрії! – прокричав він, і натовп зовні радісно загудів. Вони зустрічали новий день після століть жаху і нарешті вірили, що все налагодиться…»

Я хотів побачити ще більше. Мені потрібна підказка, як досягнути саме цього майбутнього. Я знав, що варіантів буде багато, і йому продемонстрували найгірший і найкращий.

Що для цього потрібно зробити? Фальсифікувати власну смерть, так, щоб підміна не змогла влаштуватись на його місці? Хіба цього достатньо?

Що ще?

Я повинен знати, знати напевне, щоб не допустити жодної помилки і не дозволити злу восторжествувати! Це єдине, що захистить мій Легер від цілковитого знищення…

– Тату! Тату! – мене так струснули за плечі. Що пророцтво розвіялось остаточно, залишивши по собі лиш слабкий золотавий туман.

Більше чіплятись було ні за що. Потрібно отямитись і зрозуміти, хто мене кличе.

Я з зусиллям розтулив очі. Адам нависав наді мною, міцно стискаючи плечі. Він видихнув з полегшенням, побачивши мене, і прошепотів:

– В залі все-таки була підміна!

– Підміна? – прохрипів я, сідаючи.

– Так. Тату, – він допоміг мені сісти, – як же так. Звідки він дізнався про знак?

– Який знак? У мене було… – я прикусив язик, щоб не сказати Адамові про пророцтво. Це точно не те, що йому потрібно знати. – Мені стало зле. Розкажи, що відбулося.

– Ми з Селеною дісталися до зали, – голос Адама тремтів. – Все було гаразд. Ти прийшов тріумфально, як завжди, і довкола голови засяяла Корона Зір. Ні про які новини не згадував. Звелів усім танцювати…

Я абсолютно точно не робив цього.

– Після цього, – продовжив Адам, ледь тамуючи тремтіння, – сам теж спустився до зали. Ми з Селеною танцювали деякий час, щоб не приваблювати зайвої уваги, потім ти теж запросив її до танцю. Після цього ви вийшли…

– Зупинись, – я поморщився. – Вийшли? Куди?

– Я не знаю! Коли я вислизнув з зали слідом за вами, щоб зрозуміти, що робити далі, вас уже й слід охолонув, а варта нічогісінько не знала. Я вирішив зайти сюди, бо подумав, що ти побіг до своїх покоїв…

– Як ти потрапив сюди? Тут були чари…

– Ото ж бо й воно, – кивнув Адам, – що були. Чари життя, такі потужні, що могли тебе знищити. Я зруйнував їх і побачив тебе тут. Але Селени не знайшов. Так я зрозумів, що її забрав підмінений імператор. Він звідкись знав знак… Нам потрібно вставати, тату, негайно, шукати Селену та Яна. Я ніде не можу їх знайти. Що, як підміна їм нашкодить?!