Тієї ночі вона заснула неспокійно.
Сни були надто реальні: замок, освітлений свічками; зал, де відлунюють кроки; і він — той самий чоловік, але одягнений у чорний камзол, ніби з іншого часу.
Він стояв поруч із нею, дивився в очі й шепотів:
— Ти моя здавна. І я чекатиму стільки, скільки треба.
Вона простягла руку, аби доторкнутися до нього, але все розсипалося у темряву. Прокинувшись, вона знайшла на подушці… ще одну троянду. Цього разу — без попелу.
#2936 в Фентезі
#748 в Міське фентезі
#7084 в Любовні романи
#1731 в Любовне фентезі
Відредаговано: 23.08.2025