Пролог

Я стояла посеред королівської бальної зали. Бал був у повному розпалі. Усі навколо розмовляли, знайомилися та намагалися привернути увагу високопоставлених гостей — королів, королев і принцес.

Я вже випила забагато шампанського з троянд. Щоки горіли, голова трохи паморочилася, а звуки навколо поступово зливалися в один суцільний шум. Здається, я дещо перебрала з напоями. Хоча хто взагалі рахує келихи на першому королівському балу?

Я поставила келих на найближчий столик і вирішила трохи перепочити.У вухах пролунав неприємний писк. Музика, дівочий сміх, розмови чиновників і стукіт тендітних туфель об мармурову підлогу змішалися в суцільний гул. Перед очима все трохи розпливалося.

Я опустила погляд на свою сукню. Пишну, оздоблену фіолетовими візерунками. Моє перше знайомство з королівськими балами проходило, м'яко кажучи, не найкращим чином. Мені шістнадцять, це вже третій танець, а мене досі ніхто не запросив. 

І справа навіть не в тому, що я погано танцювала. Здається, мене просто ніхто не помічав. Усі молоді міледі ходили з прикрасами та квітами у волоссі, намагаючись привернути до себе якомога більше уваги. А я стояла осторонь і навіть не мала з ким поговорити. Я випросталася, відчуваючи, як алкоголь дедалі сильніше б'є в голову.

Блять, до цього можна було горілку пити, запиваючи ромом, а ви кажете, що мене рознесло від двох келихів шампанського?

Я вийшла із зали й завернула за колону. Озирнулася, щоб переконатися, що нікого немає. Нікого. Я видихнула з полегшенням і сперлася об стіну, намагаючись прийти до тями. Напевно, треба було б навіть проблюватися, але нахуй я міледі й господиня! Яке ще блювання в цій сукні? І взагалі, де мої слуги?

Я стояла з опущеною головою, коли раптом почула знайомий голос. До болю знайомий.

— Не надо было так напиваться.

Чиїсь руки взяли мене за лікоть і повели за собою.

— Ти що, вперше напилася?

Почувши його злорадний сміх, я скривилася. Спадкоємний принц веде мене бозна-куди. Я відчула його гаряче дихання — він був дуже близько. Так не можна поводитися з юною леді!

— Я в нормі. Це, напевно, через те, що в залі дуже голосно, — видавила я.

Я відчула стіну за спиною. Він відвів мене від входу, і тепер ми стояли трохи далі, за кілька метрів від зали.

— Дякую... Ваша Високосте.

— Можеш не дякувати. Чому ти пішла?

Я відчула його тепло, коли він підійшов упритул. Його владна рука опинилася на моїй талії. Я відчувала його тепло, хоча між нами було кілька шарів тканини та корсет.

— Може, хтось хотів запросити тебе на танець?

— Ми обоє знаємо, що твоє его не допустило б цього, чи не так?

Його тихий сміх ударив мені у вуха.

— Не будь такою впевненою та безстрашною. Ми обоє знаємо, що я спадкоємний принц. Стеж за язиком, якщо не хочеш, щоб твій ранок пройшов на площі, де замість сніданку тобі відріжуть язика.

Він нахилився ще ближче. Я відчула, як його рука на моїй талії стиснулася сильніше.

— Раз так, то я вас не боюся, спадкоємний принце. Якщо ви надасте такий наказ, це лише покаже вашу невпевненість! Я, як юна леді, посміла що?! Зачепити ваше его? То воно у вас не таке вже й сильне, як виявилося!

Я почула, як гості почали виходити в сад, і хотіла піти, але кронпринц ще сильніше притиснув мене до стіни.

— Ти нікуди не підеш без мого дозволу.Я відчула його гарячий шепіт біля свого вуха.

— Я Ельза Мольферд і не посмію забруднити свою репутацію через вас. Тож відійдіть. Ідіть нахуй звідси! — сказала я, запинаючись. Це не звучала так ефектом як в моїй п'яній голові.

— Не думай, що залишишся безкарною. Я покараю тебе у твоїй же манері. Прийде час, і ти теж червонітимеш та задихатимешся від моїх рук. А тепер біжи, але знай: ти на моїй території. Не смій мені перечити.

Я відійшла від нього, а він залишився позаду. Моє дихання було важким, але він усе одно встиг подарувати мені свою самовпевнену посмішку, перш ніж я змогла вислизнути й утекти.

Його кожне слово відлунювало в моїй голові. Його шепіт ніби закарбувався у свідомості. Чому я так реагую? Він точно не застосував проти мене магію? Я досі відчувала жар на талії, а також на шиї, яка палала від його подиху.

У книгах з історії я читала, що кілька століть тому ця сама бальна зала була просочена кров'ю. Тоді тут відбувалася не одна королівська розправа, а мармурова підлога, якою сьогодні кружляли принцеси, колись бачила зовсім інші танці. Мій погляд випадково впав на темні плями між візерунками каменю. Я здригнулася. Невже це кров? Я швидко відвела очі й опустила голову. Ноги трохи підкосилися, а руки автоматично склалися перед собою, як і належало молодій леді.

Повз мене саме проходив герцог, який володів островами на заході королівства. Він швидко проминув гостей, навіть не удостоївши мене поглядом. Про нього говорили, що він володіє світлою силою богів. Щоправда, сказати більше я нічого не могла: його магія залишалася загадкою навіть для придворних.

За ним ішов справжній волохатий гоблін. Його присутність можна було помітити ще здалеку. Тіло було вкрите густою шерстю, а з рота виднілися гострі ікла. Великі роги лише доповнювали його страхітливий вигляд. Не дивно, що юні леді намагалися триматися від нього якомога далі. Я ж тільки подумки відзначила, що на цьому балу зібралися представники чи не всіх куточків світу.

Я ще не встигла роздивитися наступних гостей, як до зали увійшла чергова важлива персона. Розмови навколо на мить стихли. Люди почали розступатися, звільняючи дорогу. Я підвела голову й побачила його.

Кронпринца

У голові знову спливла наша нещодавня сутичка. Його впевнена постава, вродливе обличчя та статура вже встигли вразити всіх дам — не лише молодих, а й поважного віку. Перш ніж він мене помітив, я відвернулася й попрямувала до саду, шукаючи батька та своїх слуг.