Глава 9

Олекса з готовністю простягнула йому свою долоню, на яку він поклав дуже старовинну ковану річ, схожу на медальйон. Накривши зверху його своєю рукою, Серафім почав щось шепотіти невідомою мовою. Олекса відчула, що медальйон став гарячим, хотілось відсмикнути руку, але Серафім занадто сильно стискав її пальці.

Потім він узяв медальйон, відігнувши на його зворотному боці маленьке шило і вколов ним спочатку її зап'ястя, потім своє. Слизнувши краплю її крові, демон підніс до губ Олекси своє зап'ястя, і вона слухняно спробувала на смак його кров.

І в ту ж саму секунду її охопили дивні відчуття, немов вона почала танути, випаровуватися, кружляти десь у темряві, а потім по клітиночці зібралася знову воєдино. І перший вдих в неї зробив Серафім, доторкнувшись своїм ротом до її губ, вдихнув повітря й витягнув його назад.

Вона сиділа з заплющеними очима, очікуючи продовження, але крім шуму дощу та спокійного дихання Серафіма - Олекса більше нічого не чула.

- Це все? - подивилася вона на нього. – Не треба повторювати якесь чудернацьке заклинання, наносити тату або їсти мізки? Не вірю, що займалася цією дурницею! - пирснула дівчина. - Це спрацює? Чому ти так на мене дивишся?

- Воно вже працює, - Серафім невдоволено насупився. - Сподіваюся, це того варто.

- Тебе щось засмутило. Я ж бачу.

- Я тільки що добровільно підписався бути твоєю нянькою. І тобі буде дуже, дуже важко, Лексі. Демонів зі світлою душею не буває, але саме такого демона я бачу перед собою. З цими твоїми чистими думками, з серцем повним любові, особливо з твоєю непередбачуваністю, на яку ти насправді здатна - у нас будуть великі проблеми. Але я люблю складні завдання! - Серафім став розвертати машину. - Так, ось ще що, твоє перше випробування - ти нікому не повинна говорити про мене. Назвеш комусь моє ім'я - неймовірно ускладниш собі життя. І мені до речі теж. Якщо стане відомо, хто з демонів опікується тобою - їм в голову прийде тільки одна думка - зробити все можливе, щоб ти не дісталася одному з семи. Зрозуміла?

- Насправді, до мене ще туго доходить. ... Суцільний туман. ... Свідомість розкололася, і я вже більше не знаю як стати собою, - пробурмотіла вона, розтираючи скроні.

- По ходу розберешся. Ми ще побачимося, я сам тебе знайду, - кинув він їй услід, коли Олекса вискочила з машини.

***

- І що такого незвичайного сталося? До чого було бити на сполох? - останнім з'явився Патрік, як завжди енергійний, самовпевнений та блискучий.

- Сталося, - промовила Синтія, торкнувшись кожного своїм стривоженим янгольським поглядом. - Мені стало відомо, що в місті з'явився Серафім.

- Ти ж казала, ніхто ніколи не дізнається, - збліднівши, видихнула Моніка, обмінявшись переляканими поглядами з Патріком. - Але ж якби він знав напевно, він би не змусив на себе чекати. Можливо, демон всього лише рознюхує.

- Як би там не було - князь підійшов надто близько, потрібно бути насторожі та безпричинно захищену територію не залишати. Адріане, ти мене чуєш? Що з тобою таке, у тебе нездорова блідість? Адріане! - гукнула вона ще раз, бо молодший син зовсім не реагував.

Повільно повернувши голову в бік матері, Адріан підняв на неї свій згаслий погляд:

- Так, мамо. ... Я щось не зовсім розумію, демони зустрічаються нам щодня, темна знать теж частенько потрапляє в поле зору. Так до чого такий переляк щодо цього Серафіма? Чого я не знаю?

- У минулому році, - зазвичай така впевнена та зарозуміла Синтія на цей раз зам'ялася. - На аукціоні ми зіткнулися ... з Марою, рідною сестрою Серафіма. Ця хамка перебила нашу ціну і придбала скрижаль, за якою я стільки років полювала. Ми посварилися і ... я вбила її ... ненароком.

- Ми це хто? - хриплим голосом перепитав Адріан, спохмурнівши.

- Я та Моніка. Але я добре замела сліди, жоден би відьмак не докопався, я зв'язала та розсіяла її дух, свідків не було. Не розумію, що привело князя Серафіма на нашу територію.

- Мама забула сказати, що Серафім один з семи, тому він втричі небезпечніший за решту темної знаті, - вставив Патрік.

- Тобто ... ви підлим чином вбили демона, а тепер всім нам пропонуєте ховатися, покриваючи злочин? - жорстким тоном запитав Адріан, скочивши. - Чим же ви тоді відрізняєтесь від темних, мамо? Я не збираюся грати в хованки. У мене є свої справи!

- Адріане, прошу тебе, - почала благати Синтія, кинувшись за сином. - Якщо цей князь дізнається правду - він стане мстити найжорстокішим чином, і в першу чергу він відніме життя у того, кого я люблю більше за всіх! - вигукнула схвильована мати, мимоволі розкриваючи свою слабкість.

І Адріан затримався на виході, але тільки лише для того, щоб відповісти:

- І чим же я заслужив місце улюбленця? - роздратовано скривився він. - Ти зміниш свою думку, мамо, коли дізнаєшся, на яке безумство здатний твій син. Я ще розчарую тебе. … Мені пора.

***

- Це добре, що ти повернулася, - Сет все ще перебував у своєму підвалі, але тепер одна зі стін зрушила, відкриваючи потаємне приміщення.

- Я зрозуміла, що повинна вислухати тебе до кінця, щоб зрозуміти, - тихо промовила Олекса. - Але перш за все хочу сказати, що ким би там не були ті, хто зачали мене, мої справжні батьки, які дали мені життя – це ви. Ти мій батько, а я твоя дочка, - очі дівчини світилися щирою дочірньою любов'ю, і це було саме те, що штовхало старого відьмака на самопожертву.

- Поки ми з тобою наодинці, я скажу тобі ще одну важливу річ, Олександро, але ти повинна зберегти це в секреті від усіх, поки не зустрінеш того, хто буде здатний захистити тебе і твою таємницю. Особливо її не можна розповідати нефіліму, інакше його відданість верхньому світу стане вище за його почуття, і він уб'є тебе ридаючи. Йдемо, спочатку я покажу тобі мої скарби.

В потаємній кімнаті, на полицях зі священного тисячолітнього дубу розташовувалися книги та манускрипти. Сет любовно вказав їй на них рукою: