Глава 8

Вони застали Сета Гріна в просторій коморі, де він зберігав свої трави, порошки, мазі та багато ще чого, що на перший погляд здавалося гомеопатією, але таким не було. Його сива голова була схилена над якимсь сувоєм, старий настільки був захоплений, що здавалося, не чув кроків своїх гостей. Але це була всього лише видимість, старий відьмак знав, що час настав. Час прибрати завісу та розбити кришталеві ілюзії тієї, кого він вважав своєю дочкою.

- Тату, привіт. Не приділиш нам хвилинку? - покликала його Олекса. - Я не сама. Це хлопець ...

- Я знаю, хто він, моя люба, - з тихим смутком сказав Сет, піднімаючи голову. Скупа посмішка як завжди загубилася десь в його бороді, але в очах, якими він дивився на свою дочку, світилася безмежна любов. - Він вже почав свою розповідь, адже так?

- Так, Адріан ніс якусь нісенітницю. Ви відвідуєте один театральний гурток? - дівчина спробувала перевести це все на жарт. - Жорстоко так розігрувати мене, лякаючи всякими демонами та джинами.

- Скажи їй правду, відьмаче, - крізь зуби вимовив Адріан, і Олекса помітила на його обличчі зневагу, що досить сильно поранило її в душі. Вона любила та шанувала свого батька, і таке ставлення хлопця грало проти нього. - Тобі вона повірить. Я не піду звідси, поки Олександра не прозріє!

- А тобі що з того, нефіліме? - Сет зухвало розправив худі плечі. - Тобі ця правда вже точно не сподобається. Лексі, донечко, - Сет глянув на неабияк нервуючу Олексу. - Про світи це чиста правда, я занадто старий, щоб розігрувати близьких. Сядь. ... Я знав, що час настане і мені доведеться розкрити твої очі на багато речей, від яких ми з матір'ю тебе оберігали, і у нас були на то причини, повір. Ти звикла до одного поняття існування життя, де всьому є розумне пояснення, але існують й інші. Такі як ми з тобою, як ось Адріан або Ліам. Ми створені силою, яка має багатогранне уявлення про форми та рівні. Для людей серединного світу я знахар, для інших відьмак, характерник. Магами були всі мої предки, я несу в собі таємні знання і ці знання моя зброя, мій хліб та моє майбутнє. Ганна, твоя мати також володіла темними знаннями, разом з нею ми виховували нашу малу, захищаючи її від сил темних та світлих. У дитинстві ти була такою чистою, ніжною, веселою та щасливою, що ми вирішили дозволити тобі залишитися такою, недоторканою істинним. Ми виховали в тобі гідну людину, розумну, турботливу, співчутливу дівчину. Ти була нашим дивом, нашою втіхою та нашою гордістю. Щоправда, щоб оберігати тебе, кожні п'ять років приходилось повторювати ритуал «саркофаг». Остання жертва віддала за тебе своє життя з радістю, але час закінчується та сили випаровуються. Олександро, я хочу, щоб ти залишалася собою, щоб ти змогла вибрати саме те життя, яке ближче тобі, і я готовий принести в жертву себе, аби ти й надалі була захищена від народів темряви.

Вражена Олекса тільки відкрила рота, як не менш приголомшений Адріан випередив її:

- Її мати віддала свою силу та життя, але навіщо?! Адже відьмакам не загрожує винищування. Я не розумію, навіщо було позбавляти свою доньку спадщини?!

- Сюди прямує Ліам, - зронив в бороду Сет, прикривши повіки. Щоб повідомити саму болючу правду, йому потрібно було ще трохи часу.

Насторожено відчинивши двері, вороже поглядаючи в сторону Адріана, до кімнату дійсно увійшов Ліам, трохи торкнувшись Олександри жестом підтримки, проходячи повз неї.

- А ось і вовк! - з зарозумілою ноткою кинув Адріан, змірявши його убивчим поглядом. – Чи не продемонструєш для наочності? Лексі все ще не вірить.

- Ти особливо крила тут не розпускай полукровка, - низьким голосом зі злістю відповів йому Ліам. - На відміну від тебе в моїх жилах немає людської крові, і я пишаюся тим, що я перевертень. Ти тут в гостях, так що прикуси язика або забирайся!

Ліам ступив до Олекси, опустившись перед нею на коліна, взяв абсолютно розгублену дівчину за руки:

- Мила, пам'ятаєш мої слова? Про те, що я ніколи не заподію тобі болю, ніколи не зраджу і не залишу. Все що у нас було - було по-справжньому. З нас двох кохав тільки я, але якщо знадобиться - я віддам за тебе життя. Лексі, не бійся, навіть іншим я буду самим собою. Я завжди любив тебе. З самого твого народження я наглядав за тобою. І був безмірно радий, коли п'ять років тому мені було дозволено наблизитися. Тепер я хочу, щоб ти побачила, ким я є насправді.

Спина Ліама вигнулась дугою, коли він став навпочіпки, одяг тріснув по швах, він змінився миттєво, обтрусившись від залишків шмаття, поставши перед нею вже в образі вовка.

Олекса задихала часто й шумно, вчепившись руками в сидіння стільця. Вона бачила, але мозок відмовлявся це сприймати. Дівчині хотілося заплющити очі та прокинутися. Не в усіх казках мрієш бути головним героєм, а особливо коли ти сам якесь створіння з темряви.

- Так навіщо ви ховали Олександру стільки років, віддаючи всі сили потужної магії? - наполягав Адріан, пропалюючи недовірливим поглядом старого чаклуна.

- Ми виростили Олександру, любили її як свою рідну дочку, але ми не є її справжніми батьками, - пригнічено мовив Сет.

І коли він це зробив - у вухах Олекси пролунав оглушливий дзвін. Вона схопилася за голову й істерично закричала:

- Ні!!! Не говори цього! Я не хочу цього знати! Нехай все припиниться! Будь ласка, тату!

- Ви хотіли правду, ось вона - батьки Олександри демони, - додав старий.

Крім моторошного дзвону, тепер на неї падала стеля, а паніка здавила горло не дозволяючи дихати. Олекса вихопила поглядом обличчя Адріана, і її жах тільки зріс - обличчя хлопця стало білим, як крейда, немов його тільки що приголомшили звісткою про смерть. Він навіть остовпів, настільки сильно потрясла його ця правда. Олекса більше ні хвилини не бажала перебувати в цій моторошній обстановці, ще трохи і їй здавалося, що її просто розчавить. Тому дівчина прожогом кинулася бігти, вискочивши на людну вулицю. Вона бігла, не розбираючи дороги, нічого не бачачи та не чуючи, вона намагалася втекти від непосильної правди, але тільки правда не гналася за нею, правда вже засіла в її голові, вона стукала в її серці, розлилася по її венах.