Глава 5

- У мене так не вийде, - мимоволі посміхнулася Олекса, переводячи свій погляд на нього. Адріан дивився на неї і бачив перед собою неймовірно милу відкриту дівчину, з чистим іскристим поглядом. Він дивився і не міг зрозуміти, як створіння з темним потенціалом може бути таким світлим, добрим душею? Вона вабила його до себе, своєю загадкою, лабіринтом свого характеру, теплом душі, цими великими очима-вирами.

- Я допоможу тобі. Я цього хочу, - промовив він, ловлячи себе на тому, що його голова хилиться до неї ніби свинцева.

- Гаразд, давай спробуємо, - згідно кивнула Олекса, подавшись тілом в бік танцювального майданчика.

- І я мав на увазі не тільки танці, - не рухався Адріан, тим самим не випускаючи її зі своїх рук.

Це був більше ніж натяк, ці його слова скували її остаточно. Ні про які танці не могло бути вже й мови. Їй хотілося одного - знову втекти, і кого вона зараз боялася більше, вона вже не знала.

- Сенс сказаного ширший. Він стосується не тільки бажань мого тіла, - стримано пояснюючи, вимовив Адріан, помітивши переляканий погляд дівчини. - Ти зрозумієш пізніше. Лексі, я не збираюся накидатися на тебе силою, - посміхнувся він, піднімаючи її за підборіддя.

- Так мене звуть тільки близькі, для тебе я Олекса.

- А раптом я ближче, ніж ти думаєш?

Добре те, що музика заграла швидка, запальна, тому підстрибувати та смикатися в різні боки виявилося набагато легше, ніж якби довелося притискатися до нього в повільному танці. Але Адріан все одно примудрявся брати її за руки або крутити її за стегна. Зрозуміло, що це був всього лише танець, але Адріан торкався до неї по-особливому, цього не можливо було не помітити. І голова у неї паморочилася не від швидкого ритму, а від цього магнетичного погляду блакитних очей, які обеззброїли її пручання.

Свій внесок в розгойдування настрою вносила ще й Івон, яка геть злетіла з котушок, вона хіба що тільки на голові не стояла.

- Підемо, знайдемо місце, де ти зможеш трохи віддихатися, - відчувши, що подруга вже на межі, запропонувала Олекса, силою витягаючи ту з танцювального майданчика. Вона затягла пританцьовуючу на ходу Івон до найближчої віп кабінки. - Слухай, Ів, сьогодні ти побила всі рекорди. Не варто було так багато пити, завтра тобі буде паршиво. Давай краще рухатися в бік будинку.

- Не вчи ... вченого. Ти теж зди…вувала мене сьогодні, ... крихітко, - ледь вимовила Івон неслухняним язиком, безуспішно намагаючись поправити волосся. - Ти була з молодшим Свейдоном. І він від тебе не відходив. А до речі, де він?

- Сказав, що принесе води. Зараз тобі марно щось доводити. Я поговорю з тобою завтра, - зобразила строгість Олекса, але насправді їй хотілося розсміятися, дивлячись на п'яну подругу.

- Ой, ... здається, ... мені потрібно ... в туалет ... сама піду, - штормова хода Івон тільки підтверджувала правоту Олександри.

Але як тільки в кабінці з'явився Адріан, Олекса тут же випалила:

- Івон зараз прийде!

- Звучить, як попередження не наближатися, - посміхнувся він, сівши поруч із нею, обіймаючи її поглядом. - Лексі ...

- Мабуть, треба піти подивитися, як вона там, - спробувала скочити дівчина, але Адріан просто втримав її силою, спростовуючи свої попередні запевнення.

- Думаю, в туалеті твоя подруга впорається і без тебе. Значить, ти все-таки боїшся мене? Хочеш втекти? - Адріан зловив її губи, і на цей раз його поцілунок був більш наполегливим. Його долоня знову лягла на її коліно, ковзнувши вгору по стегну під спідницю.

Те, що коїлося з самою Олександрою неймовірно дратувало її, тому що їй були приємні його дотики, проте вона сердито відштовхнула від себе хлопця, який вочевидь втратив голову:

- Припини! Що ти робиш?! Я не така дівчина! Ти гарний та цікавий, по всьому, мабуть, ти вмієш завести дівоче серце, але це все неправильно, Адріане!

- Напевно, правильно спати з хлопцем, до якого нічого не відчуваєш.

- Ліам хороша людина, я не можу його образити або зрадити. Я потім не зможу себе поважати!

- Лексі ... ти ..., - від емоцій Адріан розгубив всі слова. - Ти ... унікальне створіння. Ти сама ще не знаєш, яка ти. Заспокойся, я більше не буду чіплятися. Я всього лише перевіряв тебе.

- Що? Ти перевіряв шльондра я чи ні?! - у нестямі від обурення вигукнула вона, борючись з бажанням заліпити йому ляпас.

- Ну, я б висловився м’якше, але так, - щиро кивнув Адріан.

- Ти маніяк, ти ненормальний, та ти псих просто!

- Ти помиляєшся, Лексі. Давай поговоримо, - Адріан сів навпроти, простягаючи їй пляшечку з водою.

- Я не хочу з тобою розмовляти, тепер у мене немає бажання! - Олекса не приховувала, що злиться на нього, вибивши у нього пляшку з рук.

- Але ми повинні розмовляти, тому що інакше я знову почну думати про поцілунки з язиком і все інше. ... Звідки у тебе цей кулон, Лексі?

Збентежена дівчина дивилася на нього здивовано:

- Що ти зі мною робиш? Навіщо? Що раптом на тебе найшло? - вимовила вона. - Це ж не для того, щоб просто переспати. Те, як ти дивишся, як кажеш. Ти хочеш, щоб я сходила по тобі з розуму? Свейдони так бавляться?

- Лексі, я просив тебе відволікти мене від моїх думок! - мало не гаркнув він, вдаривши кулаком по столу. - Розкажи про кулон!

- Від мами, - мовила дівчина, подавшись назад. - Мама подарувала мені цей кулон багато років тому, взявши з мене клятву не знімати його ні в якому разі, вона назвала його «сльозою богині», сказала, що ця річ буде охороняти мене від усіляких бід, які тільки зустрічаються на життєвому шляху. Я тримаю слово і не знімаю. ... Сподіваюся, проти тебе він теж спрацює.

- Яка хороша дочка, - з гіркотою кинув Адріан, криво посміхнувшись.

- А в тебе є підстави вважати, що я погана?

- Спочатку я так думав. Послухай, Лексі, ти нікому не належиш, лише собі. Тільки тобі вирішувати, як тобі вчинити і яку сторону вибрати. Немає нікого, хто вказував би тобі. Ні твій батько, ні хлопець, якого ти не кохаєш, не можуть накреслити за тебе твій шлях. Так чому ти ховаєшся за ними?