Глава 4

Насилу, але Олекса все-таки змогла себе налаштувати та поставитися до його присутності як до порожнього місця, не помічаючи його поруч із собою на передньому сидіння авто, ігноруючи обережні слова хлопця, який наполегливо шукав до неї підхід. Вона щосекунди відчувала на собі його погляд, навмисне не дивлячись у його бік.

- Коли-небудь тобі все ж таки доведеться подивитися на мене, навіть якщо для цього мені прийдеться купити клініку цілком.

    Перший терміновий виклик надійшов з конярської ферми, кобила народжувала вперше, пологи виявилися важкими, і Олекса за кілька годин змучилася майже так само як і кобилиця, але все вирішилося благополучно гнідим здоровим лошам.

- Це так чудово бути свідком народження нового життя, - тихо й задумливо промовив Адріан, стоячи поряд із нею біля загороди. - На перший погляд вона така тендітна, але в ній стільки волі. ... Чому ти вирішила вибрати цю професію?

- Хоч я й дуже втомилася, через що моя пильність притупилася, але ти не підловиш мене на сентименти. Я як і раніше з тобою не розмовляю.

- Моя наполегливість лякає людей, так що, щоб уникнути виснажливої ​​облоги, краще відразу здайся. Куди далі?

Другий виклик надійшов від однієї старої дами, яка підняла паніку, хвилюючись за свого вихованця. Ним виявився папуга великої породи - ара. Провівши сумлінний огляд, Олекса не виявила ніяких відхилень в здоров'ї птаха, але господиня все одно не знаходила собі місця.

- Активність вашої пташки в нормі, перо здорове, дзьоб в порядку, послід належної консистенції. Що саме вас стурбувало, місіс Фінч?

- Він мовчить! - вигукнула пані, хапаючись за серце. - Другу добу!

- І який же словниковий запас у цього красеня? - посміхнулася Олекса, вкотре піймавши на собі вивчаючий погляд Адріана. Вона зауважила, що особливо пильно він вдивляється в неї, коли вона посміхається.

- Тридцять два слова! - гордо заявила місіс Фінч.

- Ага, а ось це вже тривожний симптом. Можливо, мені доведеться забрати його в клініку та поспостерігати.

- А може, він просто образливий? - втрутившись, подав голос

Адріан. - Ви пам'ятаєте, що саме передувало бойкоту?

- Так, звичайно. Ріко просив своє улюблене печиво, повторив раз двадцять, але на блюдці залишалося тільки п'ять штучок, і я залишила їх для онука, Томі так рідко заглядає до мене. З тих пір Ріко не вимовив ні звуку. Сьогодні вранці я вирушила до кондитерської крамниці, купила цього печива цілих два фунта, але він відмовляється і все тут!

- Що ж ви хочете, ображене чоловіче его, він мабуть думав, що він у вас єдиний, - своєю чарівною посмішкою Адріан вже повністю переключив увагу місіс Фінч на себе. - Чи не могли б ви залишити нас самих? Мені потрібно поговорити з Ріко по-чоловічому. Наодинці. Олександра, тебе це теж стосується.

Олекса лише розвела руками, радіючи можливості зникнути з його очей хоч ненадовго, і вона чомусь не здивувалася, коли незабаром із сусідньої кімнати почувся голос птаха, який наполягав випити чаю.

- Може, це твоє покликання? - не втрималася Олекса, йдучи з ним до машини. - Станеш в нашій ветеринарці затребуваним психологом, будеш з кастрованими тваринами розмовляти по душам, змальовуючи їм переваги їхнього нового життя?

- Іронізуєш? Я поведу! - спритно вихопивши у неї ключі, Адріан сів на місце водія. - Наступна адреса ... - заглянувши в блокнот, на секунду хитро примружившись, він раптом в упор подивився на Олексу. - Твоя подруга тримає тварин?

- Ні, ... просто в екстремальних випадках ... в моє чергування Івон залишає виклик, - Олекса роздратовано зітхнула, закусивши губу. - І що, доложиш тепер моєму босові? Між іншим, я не завжди мчу до неї посеред робочого дня. Ось зараз візьму та передзвоню. І як це скажи, будь ласка, ти так миттєво визначив, що це адреса Івон? Можеш не відповідати мені вже не цікаво! - схопивши слухавку, Олекса піднесла її до вуха, відвернувшись до вікна.

- Привіт, ти мені потрібна, - пхикаючим голосом, занила Івон.

- Зараз не можу, Ів. У мене ... перевірка. Зате, як тільки закінчу, одразу до тебе. Ти там тримайся, без мене ніяких дурниць. Пообіцяй!

- Пішла за мотузкою. …Гаразд, чекаю, - вимовила подруга.

- Вона користується тобою, ти в курсі? - зауважив Адріан, не повертаючи голови.

- А ти в курсі, що твій брат зробив їй дуже боляче? - гаряче заступилася за подругу Олекса. - Івон занадто влюблива, і її проблема в тому, що вона вибирає не тих чоловіків, але я не можу кинути її або відвернутися, коли вона так відверто страждає через своє довірливе серце! Вона відчуває, а відчувати це здорово.

Її інтонація в останній фразі змусила Адріана навіть зупинити машину і розвернутися до дівчини всім тілом:

- Це що ось зараз таке було? Сумне? Ти що ж сама ніколи не відчувала любовних переживань, тому черпаєш їх від подруги? - в його блакитних очах з'явився дивний вираз.

- Те, що ти розібрався в настрої папуги, зовсім не означає, що і я буду ділитися з тобою одкровеннями, - буркнула Олекса, під цим пильним поглядом. - Ти мені навіть не друг. Ти сторонній хлопець, який переслідує та випитує мене чогось. Поїхали, у мене робота, містере Свейдон. Мені надійшло повідомлення. Нас викликають до заповідника.

- Яка ти все-таки цікава особа, - мовив він, розвертаючись. - І я потрапив в точку - ти не закохана. А як же твій хлопець?

- Це тебе не стосується! Моє життя тебе взагалі не повинно торкатися ні з якого боку! Ти можеш залишити мене в спокої?!

- Не кричи. Тварини відчувають нервовість, - тільки й сказав він, і до самого заповідника більше не промовив жодного слова.

- Ось, - один з єгерів вказав на сліди біля вольєрів. - Слід вовчий, але ненормально великий, якийсь мутант або переросток. Поламав огорожу, наші вовки розбіглися, крім вовчиці, вона захищала цуценят. Видно, побилася із ним.

Олександра зосереджено вдивлялася в вовчицю, у якої весь правий бік був закривавлений. Вовчиця скалилася та тихенько гарчала.