Глава 2

- Що так трагічно? Треба ж, у тебе перекошене обличчя, братику. І блідий ти якийсь. Давненько я не бачив тебе таким скуйовдженим! - розсміявся один з компанії хлопців, побачивши Патріка, який до них приєднався. - Хто тебе так розлютив? Вимагаю подробиць.

- Дівчина. Прийшла разом з Івон. Я не можу зрозуміти хто вона, на неї накладено неймовірно потужний захист. Відчуваю це неспроста, - мало не скриплячи зубами, вимовив Патрік, все ще переварюючи свою образу.

- Хочеш відправити мене, щоб я рознюхав та дізнався все для тебе? - зробив кислу міну хлопець, вже наперед знаючи відповідь.

- Не особисто для мене, Адріане. Заради нашої сім'ї, заради безпеки місця, яке ось вже стільки років служить нам домом. У ній щось приховано і ми повинні з'ясувати, якій зі сторін це може бути вигідно.

Розуміюче кивнувши, високий статний хлопець, в дорогому костюмі, який сидів на ньому просто ідеально, недбало заклавши руки в кишені, знехотя попрямував на пошуки загадкової, на думку його брата, дівчини.

- Нудьга смертна, чи не так? – зупинившись поруч, Олексу відволік хлопець, з найкрасивішими блакитними очима, які вона коли-небудь зустрічала. Хлопець мав атлетичну фігуру, широкі плечі, вольове підборіддя та губи, які так і обіцяли вміння пристрасно та якісно цілуватися. Загалом, в ньому поєднувався весь той набір, який вбиває дівчат наповал автоматною чергою. І було в його рисах щось, що тут же наштовхнуло Олексу на думку ...

- Олександра Грін, - рішуче простягнула вона йому свою долоню.

- Адріан Свейдон, - відповів він міцним коротким рукостисканням.

- О, я чомусь так відразу і подумала, родич нареченого, - розчаровано промовила вона, видавивши на його адресу поблажливу посмішку. - Скажу прямо - ти мені не подобаєшся. Так що краще відразу проходь повз.

- Так я не заслуговую на увагу в принципі, або тому що я брат Патріка? - у відповідь Олекса отримала таку ж поблажливу посмішку.

- Все відразу. Я тут тільки через подругу. Мені не подобаються звані пафосні прийоми, не подобаються маєтки, в яких можна заблукати, я не довіряю людям, які в них живуть, і я мрію скоріше забратися звідси, але є маленький нюанс. Моя подруга Івон геть відмовляється йти, поки не побачить наречену хай їй грець. Ти випадково не підкажеш, де можна споглядати щасливу власницю Патріка?

- Випадково можу, - криво посміхнувся Адріан, зачаровано не відпускаючи своїм поглядом її розумних глибоких очей. - Поки наш батько не прочитає свою нудну промову перед усіма цими гостями, Моніка не з’явиться. Така ось дивна задумка. Але я можу влаштувати вам ексклюзивну зустріч в обмін на танець. З тобою. Жодного разу не танцював з жінкою дикобразом. Ти голки натираєш якимось спеціальним засобом, тому що вже дуже міцні.

- Що за маячня? - здивовано насупилася Олекса, - Ти розумово відсталий?

- Це асоціація. Просто ти так налаштована. Ти навіть не їжак - ти дикобраз. Їжаки захищаються, а ось дикобрази нападають. Можеш дивитися на мене як на ідіота, але ти отримаєш Моніку тільки після танцю.

- Та мені сьогодні просто везе на фанатів зоопарку. ... Знаєш, обожнюю довгі пафосні промови зарозумілих дідуганів. Мабуть, залишуся ще ненадовго, послухаю, як ваш батько вміє складати слова в речення. Всього найкращого, Адріане, - в її усмішці проглядали тільки лід та сарказм.

- Там в туалеті, що теж виставка скульптур? - засичала вона на Івон, коли та повернулася. - Мені тут довелося відбиватися від нав'язливого брата твого ненаглядного Патріка. У мене для тебе новина - наречену виставлять тільки після урочистої промови татуся Свейдона.

- І який цей Адріан? За словами Патріка - молодшого Свейдона всі просто обожнюють.

- Хочеш сказати, що за п'ять місяців ти так і не удостоїлася знайомства з його сім'єю?

- Лексі, я ж пояснювала - Свейдони це вищий світ, інші манери, інші правила. Це не твій Ліам з його циганським табором! - буркнула Івон, але кинувши погляд в бік, одразу зашарілася з посмішкою на зміненому обличчі.

- Олександра, сподіваюсь, ти не дуже довго без мене нудьгувала? - знову пролунав вже знайомий голос хлопця, від якого як їй здалося, вона позбулася п'ять хвилин назад.

Стиснувши щелепи, Олекса заперечливо похитала головою, відмовляючись від келиха з коктейлем, який їй простягав Адріан.

- Хочу уточнити - я не тугодум, просто у мене настільки хороші манери, що я не можу пройти повз нудьгуючих дівчат. В мої обов'язки, як одного з господарів цього будинку, входить розважати гостей, - посміхнувся Адріан, демонструючи дивовижне самовладання, якщо врахувати, що Олекса вже відкрито висловлювала йому свою неприязнь.

- Тоді ти подбаєш про Івон, а я трохи прогуляюся, - процідила Олекса, відчуваючи незрозумілу задуху.

Дівчина не розуміла, що з нею відбувається, але її дратував не тільки цей хлопець, але й сама атмосфера в маєтку здавалася їй ворожою, агресивною, наче люди та будинок скалили на неї зуби. Всі ці люди чомусь змушували її відчувати сильне напруження, кожним нервовим закінченням. Дівчині хотілося втекти звідси якомога далі, і єдине, що її утримувало - це обіцянка, яку вона дала Івон.

Крокуючи парком біля маєтку, Олекса знайшла собі місце в затишній альтанці, і тільки тут вона змогла полегшено зітхнути і, нарешті, розслабитися. Скинувши туфлі, вона заплющила очі, зручно розташувавшись на лавці.

- Привіт, - тихий низький голос був занадто знайомим, щоб злякатися.

- Ліаме! - радісно подалася вона вперед. - Все-таки дивовижно, як ти вмієш мене знаходити і при цьому з'являтися так безшумно! І зараз я так шалено рада тебе бачити!

Тихо розсміявшись в темряві, він ривком сів поруч, обіймаючи дівчину, попутно зариваючись обличчям в її волосся.

- Це місце ... воно не для мене, Ліаме, я відчуваю тут себе абсолютно жахливо. Може, даремно я не сказала вам, що йду на цей чортів прийом? Ви б відрадили мене і були б сто разів праві. Але ця дурепа так хотіла наостанок побачити містера ідеала.