Глава 1

Захекавшись та розчервонівшись, тримаючи в одній руці шарф, а в інший пакетик з зефіром, Олекса влетіла до квартири подруги, зіткнувшись з хлопчиськом, молодшим братом Івон, який чекав на неї біля входу.

- І що, все так погано? - скидаючи пальто та чоботи в різні боки, запитала вона на ходу.

- Хріново, - пробурчав підліток. – Кинуті дівки - повний відстій!

- Слідкуй за своїм язиком, ти говориш про свою сестру, Кіте!

Її найкраща подруга, самозабутньо ридаючи, сиділа на підлозі своєї кімнати в піжамі, оточена купою мокрих серветок.

- Гей, скажи мені, хто це зробив, і я змушу негідника з'їсти всі ці серветки, не запиваючи, - опустившись поряд, Олекса дбайливо обійняла подругу, притискаючи її розпухле від сліз обличчя до своїх грудей. - Івон, жоден хлопець на світі не вартий того, щоб ось так себе мучити. Крім того, жоден з них не зміг би винести цього заплаканого, плямистого, нещасно-сопливого вигляду. Негайно припини! Я мчала сюди з твоїм улюбленим зефіром не для того, щоб в черговий раз оплакувати з тобою якогось ідіота! - відсторонивши від себе подругу, Олекса легенько її стряхнула. - Я тут, щоб вправити тобі мізки на місце та наставити на шлях істинний. Боже, Івон, до чого ж ти страшна, - посміхнувшись, Олекса піднесла їй чергову серветку, змусивши висякатися. - Невже всі розбиті жінки виглядають так жахливо? І що, хіба ти дозволиш комусь змусити тебе валятися на підлозі, склавши лапки, обливаючись гіркими сльозами?

- Це ж так схоже на мене, так? - схлипуючи, уїдливо вимовила Івон, - Я ж не така стримано-мудра, як деякі, жодного разу в житті не зронивши жодної сльозинки! Нехай ... нехай я розмазня, але ти просто не розумієш! І вже повір мені, є такі хлопці, через яких в петлю лізти хочеться, якщо вони не поруч!

- Гаразд, добре, подруго, я твій натяк зрозуміла. Так, нехай я ніколи не закохувалася, і може бути зі мною навіть щось не так, враховуючи, що мені вже аж двадцять чотири роки. Нехай. Але думка позбавити себе життя?! Тю!... Івон, вибач мені, звичайно, але це вже захворювання.

- А якщо це Патрік? –  скорбним шепотом видихнула Івон, дивлячись на подругу нещасними заплаканими очима.

- О!!! - Олекса загарчала, закинувши голову. - Знову? Ви ж розлучилися три місяці тому. Я думала, ти вже все виплакала ще тоді на трьох моїх блузках, і забула давним-давно.

- Ось. Це запрошення. Читай.

- «Івонна Маршал має честь бути запрошеною на заручини Патріка Свейдона та Моніки Фей, яка відбудеться в суботу, 21 жовтня, в губернаторському маєтку коли сонце пірне за обрій». Що це за дурний фарс? Має честь? Серйозно? - презирливо скривилася Олекса, вигнувши брову. - Цей випещений сноб й справді ціни собі не складе. Та він знущається! Спали цю надушену листівку і плюнь на попіл! Цієї суботи ми з тобою відірвемося по-своєму, весело і без багатеньких кретинів!

- Але я хочу піти, - приглушено видавила Івон, тепер вже благально глянувши на свою подругу, втягнувши голову в плечі . - Там зазначено, що я можу прийти не одна. Підеш зі мною?

- З дубу впала? - здивувалася Олекса, скорчивши несхвалення на обличчі. - Ні, ну це взагалі на вуха не натягнеш! Ця сволота знає, як болісно ти пережила ваше розставання, так наостанок він бажає ще й солі присипати на рану?! Садист цей твій Патрік! Івон, прийми душ, вийди на балкон і до нестями наорися, можеш матюкатися, але викинь з голови цю ідею, яка принижує тебе!

- Він навіть сукню мені прислав.

Схопившись, Олекса, пирхаючи від обурення, почала носитися по кімнаті без слів розмахуючи руками.

- Олексо, я не дурна, я розумію. Але я хочу побачити це на власні очі, хочу остаточно обрубати всі пута, всі мої божевільні надії та самообман. Мені потрібна ця сіль, щоб звільнитися від нього! І мені потрібна ти. Якщо ти будеш поруч - я все витримаю. Не психуй, просто допоможи мені.

- Ага, звичайно, - похитала головою Олекса. - Тепер через цього козла мені доведеться ще й в сукню вбиратися, - підозрюючи, що їй все-таки доведеться піти з подругою, Олекса зобразила страждання на своєму миленькому личку.

- Зате це привід мати хоча б одну вечірню сукню, - тут же надихнулася Івон, згрібаючи серветки в сміття. - Ми будемо просто карколомні!

- Ага, просто експонати відчаю, - понуро вставила Олекса. - На що я тільки не йду заради тебе.

 ***

- Лексі, ти чудова! - не приховуючи захоплення, видихнула Івон, зазирнувши до спальні, завмерши на порозі з відкритим ротом. Її очі розповзлися на пів обличчя, намагаючись увібрати в себе новий образ подруги, яка дійсно неабияк перетворилася. - Так дивно ... бачити тебе без уніформи або джинсів. - Я завжди говорила, що ти красуня. Навіть я б на тебе запала.

- Ніколи в житті так довго не стирчала перед дзеркалом, - насупилася Олекса. - Все це так незвично. ... Це як йти на полювання голою! Так, добре пішли, поки я не передумала.

Не змовляючись, на коротку мить обидві дівчини застигли в хвилюванні перед сходами, усіяними пелюстками червоних троянд. На Івон була мерехтлива смарагдова сукня в тон її зелених очей, руде майже мідне волосся було вишукано укладено вгору, образ леді з вищого суспільства доповнювала підібрана зі смаком дорога біжутерія.

А от Олександра, завжди і в усьому була повною протилежністю своєї подруги. Замість модних шмоток вона любила носити зручний одяг, який не утрудняє рухів, замість того, щоб крутити романи, закохуючись, як Івон мало не кожного місяця - Олекса воліла навчатися та займатися улюбленою справою. І не дивлячись на настільки протилежні погляди на життя - їхній міцній непорушній дружбі можна було тільки позаздрити.