Глава 17. Пастка

Минуло декілька годин. Ми йшли по пустинній землі в пошуках притулку, щоб перечекати цю ніч і дати можливість Леронію відпочити.

– Ще трохи. Скоро повинно з'явитись ще одне село. Воно було ближче за інших до нашого, – пробурмотіла Ніама. Вона вела нас.

– Ми йдемо вже чимало часу. А якщо і це село було поглинене разломом? – запитала я.

– Виключено, – заперечив Джаян. – Ми отримуємо максимально точну інформацію від ректора Академії Пітьми. Він вказує нам на всі зниклі території, щоб ми були в курсі ситуації в нашому Королівстві.

– Це добре, – подивилась я на Джаяна. Він, разом з Ренілієм несли Еріла на імпровізованому покривалі, витканому з пітьми. Лероній все ще був без свідомості й до того ж його стан поступово погіршувався. Дихання Еріла ставало рваним і переривчастим, що турбувало мене і змушувало постійно прислухатися.

Далі ми знову йшли мовчки, кожен із нас був занурений у свої думки. Але, незабаром, як і інші темні, за допомогою чутливого зору я змогла помітити видніючі попереду будинки.

– Це вона! – з полегшенням видихнула Ніама. – Ми майже дійшли. Але є одна проблема. У мене тут немає знайомих, в яких ми б могли зупинитися. Сильних темних магів з бідних сімей не особливо люблять, як відомо.

– Щось придумаємо, адже у нас все одно немає іншого вибору, – спробував заспокоїти Ніаму гесс Джаян. – Це село є кращим варіантом, ніж покласти Леронія на холодну, сиру землю і він оклякне. Ночі без денного світила занадто холодні для світлих магів, що вже позначається на його стані. Все-таки вони фізично слабші за темних.

– У нас повно інших переваг, – огризнувся Ренілій. Він похмуро крокував позаду темного мага, вимушений слідувати за ним.

– Не сумніваюсь, – хмикнув Джаян, не сприймаючи світлого мага, як свого суперника. – До того ж я знаю те, що ви намагалися так ретельно приховати. Від мене маска не скрила істину його крові. Гесс Лероній або правильніше буде називати його...

– Замовкни! – Ренілій піддався імпульсивному бажанню та спробував затягнути магічний зашморг на шиї темного мага, але вона з шипінням розчинилась, коли доторкнулась до його шкіри.

– Ти погано вивчав інформацію про магів крові, –засміявся Джаян, коли відчув легкий лоскіт на шиї. – Ми в змозі переварити будь-який магічний вплив на себе і направити його назад. До того ж, кров такого мага може діяти без його відома. Тому постарайся не нашкодити собі. У моїх же принципах не нападати першим.

– Саме тому вас не люблять і відправляють на найнебезпечніші завдання, – прошипів у відповідь Ренілій, але більше атакувати не став. – Від такого витратного матеріалу не шкода позбутись.

– Ось якої ви думки про нас? – Бель подивилась на гесса Ренілія з досадою. Вона сподівалась хоча б тут позбавитись від нав'язаних суспільством ярликів, але, мабуть, магів крові недолюблювали всюди.

Ми не втручалися в розмову старших, тим більше, що ті були нашими вчителями, але слова Ренілія про магів крові, не дозволили Барбеллі залишитися байдужою і просто проігнорувати це. До того ж, таке відношення до Джаяна, чомусь ранило сильніше, ніж до себе.

– В такому разі, я відмовляюся залишатися під вашою опікою в ролі учениці. Немає потреби опускатися таким вельможам до настільки низького прошарку суспільства, до такого нікчемного витратного матеріалу, як я, –продовжила Бель свою промову.

– Дівчина – маг крові? – здивувався Ренілій. – Я ні в якому разі не хотів тебе образити...

– Але у вас це прекрасно вийшло, – фиркнула Бель і ми всі зупинилися, так як до нас наближалися незнайомці.

Ми були змушені зупинитися, коли помітили мелькаючі попереду тіні, які стрімко наближалися.

– Адептки, в захист! – наказав Джаян і ми слухняно накрили себе коконами пітьми. Потім він опустив Леронія на землю і вийшов попереду нас усіх, перед цим попередивши Ренілія. – Зараз ми на одній стороні. Захист вашого... кхм... гесса Леронія лягає на всіх нас. Тому будь напоготові з ним поруч, доки ми не з'ясуємо, хто до нас іде.

– Зрозумів, – просто відповів Ренілій, в той час як ми напружено завмерли в оборонній позі з темною зброєю в руках.

Їх було троє. Вони зупинилися на невеликій відстані від нас, на якій можна було почути один одного і слідкувати за рухами противника.

– Ви хто такі? – почули ми басовитий чоловічий голос.

– Ми шукаємо притулку на одну ніч, – відповів Джаян, взявши роль парламентера на себе. – У нас є потерпілий.

– Що ж сталося? Звідки Ви? – запитав з того боку все той же голос. Мабуть, він був серед них головним.

Джаян ненадовго завмер, обдумуючи над відповіддю.

– Ми з сусіднього села, яке нещодавно зникло. Нам дивом вдалося врятуватися, – на ходу придумав максимально правдоподібну версію для темних.

– Я чую серед вас двох світлих, – було чутно, як маг голосно втягує повітря носом.

– Наше село знаходиться недалеко від кордону. Ці двоє світлих відчули розлом і кинулися витягати тих, кого встигали, незважаючи на наші політичні розбіжності. Вони врятували нас і ми хочемо відплатити їм тим же. Один зі світлих постраждав, коли тягнув мене подалі від поглинаючого розлому, – продовжував складати історію Джаян.

– Хмм, ми приймемо вас та не будемо обмежувати час вашого перебування у нас.

– Нехай Пітьма обдарує вас темною благодаттю, захищаючи від світла, – подякував незнайомцям Джаян, трохи розслабившись.

– Ідіть за нами!

Ми пішли за незнайомцями, попередньо піднявши Леронія. Я йшла попереду всіх, щоб в разі небезпеки могла першою встати на захист, а інші встигли підготуватися до бою.

Проте все пройшло гладко. Ми дісталися до села і, минаючи великі дерев’яні ворота, увійшли всередину. Там жваво пересувались слабкі темні маги і звичайні люди, які звикли до нічного життя. Вони перемовлялися між собою, щось обговорювали, або займалися чимось поодинці. Було видно, як життя продовжує вирувати в цьому селі, незважаючи на подію, яка нещодавно сталася з сусідами.

– У нас теж завжди було так жваво, – сумно зітхнула Ніама, згадуючи про свою домівку.