Глава 6. Нічні пригоди

– Все в порядку, – зупинила її вільною рукою. – Я зараз заберу звідси частинки світла й ви зможете пройти.

– А ми так само можемо? – здивувалась Бель.

– Ні! – поспішила заперечити. Впевненість в цьому була у мене всередині, ніби Світло сам попередив мене про це. – Давайте обговоримо це пізніше. Проходьте тільки ось тут. В інших місцях не торкайтеся бар'єру, інакше сигналізація спрацює. І не тільки це загрожує нам…

Ніа посмішила скористатися отвором, який утворився, а Бель неквапливо обійшла мене, розглядаючи реакцію світла на моє тіло.

– Як цікаво, – хмикнула Бель і прошмигнула в отвір в бар’єрі. – Ніа, почекай нас! Як завжди. Кричати марно. Вона вже пішла далеко вперед. Поспіши, Адо, інакше втратимо її з поля зору.

– Добре, – заворожено прошепотіла я, рушивши в сторону бар'єру. Світло обліпило моє тіло. Зробивши ще один крок, з жалем відчула, як він відпускає мене і повертається назад. Бар'єр переливався сотнями маленьких лучинок, ніби хотів піти разом зі мною. – Не сумуй, ми ще зустрінемось, – вирвалось у мене мимоволі.

– Адо! – крикнула Бель здалеку. – Наздоганяй!

– Зараз буду, – хмикнула я і, зірвавшись з місця, помчала в її сторону.

Вже через кілька секунд крокувала поруч з подругами. У тілі відчувалась легкість і бадьорість. Мені вже й самій не терпілося розважитися.

– Ну ж бо, Бель. Чого ти така похмура? – пхнула я її, від чого вона спіткнулась.

– Ей, обережніше з силою! – рикнула Бель на мене.

– Я не винна, що ти розслабилась, – засміялась. – Так все ж, що з тобою? Поки наша бовтушка несповна розуму, ти можеш відкрито мені про все розповісти.

– Та немає про що розповідати, – оскалилась Бель на мене. – Залиш мене зараз в спокої. Я просто не хочу веселитись, от і все.

– Але ти ж сама знаєш, що це не нормально. У темних в крові вирує енергія, яку важко стримувати. Якщо ти не розслабишся, то вона буде накопичуватись, – схопила Бель за плече і зупинила. – Я хочу тільки кращого для тебе.

– Знаю, – скинула вона мою руку та відвернулась. – Дай мені час прийти в себе, добре?

– Це через гесса Джаяна? – продовжила допитуватись, так як знала, що якщо вона зараз зануриться в свої думки і закриється, то потім може не захотіти говорити і буде діяти самостійно.

– Ні! – поспішно викрикнула Бель, зиркнув на мене з-під лоба. Потім вона стрімко пішла далі.

– Та переспи з ним і заспокойся! – поспішила за нею.

– Та не в ньому справа. Це все через той бар'єр на кордоні. Він розворушив минуле. Я ніби знову все пережила спочатку. Мої почуття і спогади оголили, –важко зітхнула Бель і відвела очі.

– Впевнена? – скептично подивилась на неї, зовсім не повіривши.

– Ада! Адже я можу і образитись... – вимовила Бель зі загрозою в голосі.

– І надовго тебе вистачить? – хмикнула я, але все ж вирішила поки що залишити цю тему. – Гаразд, зроблю вигляд, що повірила. Повернемося до цієї розмови пізніше. Давай відірвемось сьогодні вночі?

– Давай, – закотила очі Бель, непомітно зітхнувши з полегшенням. Знаючи приставучість Ади, вона була рада можливості перепочити перед серйозною розмовою.

Ми разом наздогнали Ніаму. Вона бродила від одного будинку до іншого, але всі заклади були закритими. Ми вже вийшли на околицю міста. Людей чи магів на вулиці не було, ніби тут жили тільки порядні мешканці, які в темний період доби сиділи вдома.

– Нудьга, – скривилась Ніа. – Але я чую, що веселощі близько.

Вона зупинилась, вдихнувши нічне повітря. Голосно засміявшись, Ніа з грацією хижака попрямувала в одному їй відомому напрямку. Минаючи широку дорогу, вона не очікувано повернула в вузький провулок. Потім Ніама крутнула ще кілька разів і ми опинилися на вулиці, де будинки були не настільки доглянутими, а деякі і зовсім зруйнованими.

– Ніа, куди ти нас привела? – шоковано оглядались навколо. Після рівних рядів однакових красивих будинків, цей район здавався дещо похмурим й убитим. – Тут однозначно нас можуть чекати неприємності...

– Згідна, – посміхнулась Бель хижою посмішкою. Тепер вона відчула себе в своєму середовищі, адже народилась в схожому районі. – Відколи темні бояться неприємностей? До того ж зараз наш час. Пітьма завжди на стороні своїх дітей і в разі чого допоможе нам!

– О, нарешті, ти ожила, – посміхнулась я, також передчуваючи веселощі.

Доки ми озиралися по сторонам, Ніа встигла знайти потрібний будинок. Не питаючи нас, вона самостійно відкрила скрипучі масивні дерев'яні двері. Ми обернулися на цей звук і встигли помітити тільки промайнулий край її одіяння.

"Швидка ж вона", – переглянулась з Бель і ми поспішили за нею.

На будинку не було ніяких вивісок або розпізнавальних знаків. Але інтуїція ніколи не підводила Ніаму.

Двері виявилися не тільки масивними на вигляд, але і важкими, ніби її хтось утримував з того боку. Пітьма ковзнула по пальцях, щоб згодом обплутати двері і полегшити вагу. Тільки з другої спроби змогла відкрити їх.

– Довго возишся, – хмикнула Бель і прослизнула у відкритий дверний отвір.

– Сама б спробувала спочатку, – прошипіла я, але тут же заспокоїлась.

Всередині приміщення виявилось просторим. Навпроти входу знаходилась сцена, на якій грали музиканти. Музика була живою і енергійною. Відвідувачі ж розмістилися за столиками, що стояли уздовж стін. Деякі з них були одягнені в плащі і приховували зовнішність за допомогою артефактів. Але більшість з відвідувачів були все-таки звичайними п'яницями. Вони сиділи за довгим вузьким столиком, в безпосередній близькості до зігрівальних напоїв і обслуговуючого персоналу.

Ніама, не звертаючи ні на кого уваги, звивалась в гіпнотичному танці посеред залу. Рухаючи стегнами і вимальовуючи плавні силуети руками, вона випускала потоки пітьми в такт своїм рухам. Тканина її одіяння при цьому ковзала по тілу, періодично оголюючи шкіру і привертаючи увагу глядачів.

Як тільки ми увійшли в приміщення, кілька недружніх поглядів направились на нас. У чому ми не догодили деяким зі світлих не було зрозуміло. Втім, нас це мало цікавило. Більшість же продовжувало заворожено стежити за рухами Ніами.