Розділ 1

– Ах ти ж ворюга ! Хай би тебе чорт побрав !

– Стояти!

– От Володар дізнається - голову знесе !

– Стій, гівно ти мале !!!

–За твоє волосся і підвішу тебе !

–Тримайте його !

Крики не впинялись, а навпаки, ставали лише голоснішими. Юрба людей, десь із два десятки, неслась наперевагу з вилами, ножами та якимісь дубаками по не надто широкій і дуже закрученій вуличці. Що ще гірше, так це те, що покриття вулиці, в основному, було відсутнє, то тут, то там стирчали поламані кам'яні плити, що находили одна на одну та дуже заважали руху, тим паче, такого натовпу. Ці персони, в більшості своїй торговці найближчого "ринку", якщо можна так висловитися, наштовхувались один на одного і на перехожих. Останні їх або лаяли на всі застави, або пробували свої сили в бійці, або просто приєднувались до цієї дикої зграї. 

Чому ? Ніхто не знає. Мабуть, бачили, як люди кудись біжать розлючені, та й собі слідом подалися. Хто ж не хоче розрядитись від злості на комусь. Навіть, якщо вони не знають, за ким біжать і чого переслідують цю фігуру в чорному попереду. Мабуть, єдиними людьми, котрі знали мету погоні, були перші п'ять і чоловік, котрий очолював всю цю ораву. Перекошене гримасою люті і пошрамоване обличчя гнівно зиркало в бік постаті кількома методами попереду. В руках сухий статурою торговець стискав якийсь шматок залізяки, котрий лише віддалено нагадував скалку.

Саме в цього торговця було викрадено дзбанок сиру.

Молодий хлопець із смоляно чорним волоссям, зібраним в абиякий пучок, з якого так і вибивались пасма, прутко біг десь на відстані десяти - п'ятнадцяти метрів попереду натовпу. Його біднуватий темний одяг був то там, то тут, подертий в клапті, десь стояли неакуратні латки різних кольорів. І складався цей одяг із вільних полотняних штанів та доволі довгої камізельки на защіпку, що була застебнута під саме горло. Зверху ще якийсь клапоть, котрий віддалено нагадує пончо. Навіть здалеку можна було запримітити його бліду шкіру та пронизливо чорні очі. В одній руці він тримав глиняний слоїк, що так і хилитався в такт його бігу та стрибкам. Інколи він задирався на виступи у будинку, що були схожі на сходи між поверхами та перебирався із балкону до балкону, аби переміститись до іншої вулички швидше за переслідувачів.

Ось він знову біжить доволі вузькою вуличкою, що так і прагне вдарити перехожих по голові мотузками від білизни та сухих риб. Та ці перешкоди юнак вправно оминає, ниряючи за ще один поворот вулиці, після чого зачіпає та перевертає прилавок продавця, що, якщо чесно, і прилавком з натугою назвеш.

 Лише напів трухлявий дерев'яний ящик, на якому із півтора десятки мілких яблук, схожих на ті дикі, що інколи ростуть на краю лісу. Декілька дітей, що чигали попід стінами, одразу ж кинулись до кулястих фруктів, допоки "торговець" не зрозумів, що сталось та доки він лаявся вслід хлопцеві в чорному.

Юнак далі побіг, вже навіть не думаючи інколи казати "пробачте", адже і так знав що це беззмістовно та і ніхто не почує в вирі лайок, що як з відра лились на нього зараз. Завернувши в чергову вуличку він знову наткнувся на чийсь, так би мовити, прилавок. Цього разу хлопець натрапив на місцевого мясника, що ледве не розсік йому брудним ножем голову. Ледве встиг ухилитись.

Хоча, слово "мясник" було надто голосним для скелетоподібного дядечка з худющим лицем, як у стервятнтка, що продавав тушки не надто свіжих (але все ж свіжіших, ніж в інших) щурів на двох перевернутих дерев'яних ящиках що, колись були світлі, та тепер вони перетворились на майже бордові. Казали, що в нього найчистіші щури. Та й продавав він заледве дві треті від улову, адже щось цупили собаки, щось коти, а ще щось діти, котрі на диво вправно вміли ховатись та ще ні разу не попадались на гарячому.

 Ящики наш герой не перевернув, адже ті були таки важкенькі. Радше, сам дещо підвернув ногу і це вибило його з темпу бігу, що був раніш. А господар цього "елітного місця" подбав про хитро розкладене каміння на і в ящику, аби імпровізований прилавок не зміг перекинутись. Лише нецензурщиною міг покривати юнака м'ясник і тим самим давати знак розлюченому натовпу позаду, що цей горе-крадій тут. 

Зціпивши зуби хлопець в чорному побіг далі і таки знайшов малесенький закуток, де можна заховатись, між будівельним брухтом, що горою був навалений поміж двома кособокими будинками. Розлючений натовп пробіг повз, розділившись на дві частини, котрі рушили двома вулицями, що йшли від роздоріжжя трохи далі від гори брухту поміж стін.

 Юнак тяжко видихнув і витер з лоба краплі поту. Звали його Астар і він був професійним шилом в дупі багатьох торговців та і взагалі людей цього міста ось уже з сімнадцять років. Хоча, кажучи чесно, він і сам втратив відлік віку, роком менше, роком більше, кому яка різниця.

Хлопець з важким видихом притулився до, побіленої ще сто років тому вапном, стіни будинку, ледве поборовши бажання простягнути трохи пошкоджену ногу. Все ж, він не хотів зараз видавати зайвих звуків шурхотом брухту. Тупіт людських ніг по землі віддалявся все далі й далі з кожною секундою і, коли на цій маленькій вуличці знову запанувала пуста тиша, Астар наважився поворухнутись. 

Хлопець відіпхнув якийсь лист бляхи та протиснувся в вузьку щілину поміж брухтом. Метал заскрижав та так і намагався гострими кутами підчепити його одежу, дерев'яні ящики накринились, ледве не падаючи Астару на голову, допоки той ліз вузькою щілиною. По його підрахункам і знанням місцевості, цей лаз мав вести до внутрішнього двору цеху, з якого можна було легко вийти на об'їзну дорогу та залишитись максимально непоміченим. В одній руці все ще був глиняний слоїк, який хлопець намагався не розбити. Ось, потоки затхлого повітря війнули в лице і проповзши ще трохи Астар висунув плечі з брухту. Чорне важке волосся вибилось з тугого пучка і тепер спадало його власнику на обличчя лоскочучими пасмами. Хлопець в чорному витягнув і решту тіла з щілини між брухтом так звівся на ноги. Ліва нога все ще нила, та вже хоча б можна було і далі пересуватись. Оглянувши себе і помітивши подертий край верхньої накидки Астар невдоволено цокнув. Це були його єдині речі і він їх беріг, як міг: прав в річці, зашивав, старався не напорюватись на гострі речі. Але що є, то є, до того ж, можна зашити, як тільки знайде чим.