Телепузики кажуть “бувай”

Психіка махає ручкою і співає пісклявим голоском: «Телепузики кажуть “Бувай”».

А потім йде за обрій, не озираючись.

А я… її не зупиняю. Більше того — я радий…

Скільки років я сидів у коридорі. Скільки часу провів у панічному страху. Саме панічному, бо на початку війни серце йокало й вмить зупинялося від одного повідомлення: «Зліт авіації. Орієнтовний вихід на пускові рубежі — 3:00». Отримавши його ще о 21:00, очі більше не заплющував аж до моменту відбою, далеко після третьої ночі.

Скільки часу намагався знайти вихід, щоб просто не боятися. Просто спати… І навіть у думках, навіть пошепки не звучало жодне «Жити»… Тільки «Вижити» та «Пересидіти».

Та в якийсь момент психіка чомусь образилася на мене. Щось їй не сподобалося в моїй поведінці… Можливо, я чинив забагато супротиву…

Цього разу вона нікуди не йшла, але відверто воротила носом від усіх бажань поспілкуватися з нею.

І ось нарешті… пішла. Не витримала… бідненька. Нічого не сказала, не залишила записки. Тихо й беззвучно — так, що я навіть не помітив…

Помітив нестачу, коли пішли гуляти з Лєрою. Вийшли на набережну біля коси — гарна погода, тепла осінь. Звісно, звук сирени трохи заважав спілкуванню… але вже за декілька хвилин її хриплий і втомлений від щогодинної праці голос послабшав, поки врешті не замовк. І ось знову настала тиша, лиш птахи та бесіда лунали навколо.

Позаду нас пролунала черга великокаліберного кулемета. Довго снаряди прорізали повітря, намагаючись щось наздогнати. Сильний вибух — наздогнали. Хвиля звуку рознесла жовте листя й гойданула гілки дерев.

Озирнувся довкола — всі як йшли, так і йшли, абсолютно не звертаючи уваги на звук. І найдивніше — я теж залишився абсолютно байдужим, навіть не перервав розповіді, яку вів.

Ще вибухи й ще — мов Біг-Бен, відраховували хвилини.

Поступово темнішало.

З вечірнім небом вибухи стали частішими й… красивішими. То з одного боку, то з іншого проростали дивні яскраві кулі, зависаючи білими зорями й великими сонцями.

Зірок ставало більше. Між ними навіть пролітали комети з червоним реактивним хвостом і весело лускалися на уламки феєрверків.

— Диви, який гарний час ми з тобою підібрали для прогулянки. Для нас навіть підготували гарний феєрверк!

Посміялися… і пішли далі. Все далі набережною, освітленою нічними ліхтарями.

Все далі від обрію, куди втекла нещасна психіка…