Чудо під Новий Рік

На вулиці Новий рік! Час коли чудеса, приходять до кожного.

Ліза разом зі своїми друзями, разом святкували Новий рік. Ради забави вони телефонували на незнайомі номери і вітали всіх з новим роком! Оскільки на рахунку було тільки у Лізи то дзвонили з її телефону.

Ця ніч була радісною, та сповнена дитячих пакостей та сміху, якого інколи дуже не вистачає.

Лізі було сумно прощатися з усіма друзями, коли настав ранок. Через те, що це означало закінчення, такої чудової ночі. Але казкам завжди приходить кінець.

Прийшовши до дому, вона почала переглядати фото, та відео як всі відкривали подарунки від таємного Санти, та раділи.

Як раптом в неї задзвонив телефон.

Подумавши секунду, вона зібрала всю хоробрість (телефонні розмови завжди були її слабким місцем) вона підняла трубку.

Сказавши "Ало" вона нічого у відповідь не почула. Хвилина тишини вже затягнулась. Вона вже хотіла скинути дзвінок, як раптом почула по ту сторону радісний голос, який сказав "Привіт".

За цим було не менш радісне "Як справи? З Новим Роком тебе! Щастя тобі в цьому році!" Вона ввічливо відповіла що в неї все добре, і теж привітала співрозмовника з Новим Роком.

Вона не знала що це за людина, але оскільки їй все одно не було що робити, не наважувалась завершити виклик.

Вони поговорили про те як шкода що на цей Новий Рік не було снігу. Тому, що без нього свято втрачає свою частинку магії. Поговорили про самі смішні жарти з Новорічного кварталу і обговорили які подарунки їм приніс Дід Мороз.

Голос у співрозмовника був чоловічий, навіть більше, він був дуже приємним. Голос був доволі низьким, такий голос можна було слухати вічно.
Тому їй було дуже шкода, коли хлопця хтось позвав, і його коротке, "я перетелефоную пізніше", привело дівчину до відчаю.

Вона ще довго лежала на ліжку в роздумах про цей дзвінок, будучи по натурі сором'язливою дівчиною, вона навіть уявити не могла, що зможе так довго говорити з незнайомцем, адже вона навіть не встигла запитати ім'я хлопця.

Залишок дня дівчина провела у після новорічних клопотах і не замітила як заснула на ліжку.

Вона проснулась пізно вночі, коли в дома вже всі спали, від вібрації телефону. Це був той самий незнайомець, який так само радісно привітався з нею, розпитав як вона провела залишок дня, вибачився за те, що йому прийшлось так неочікувано попрощатись з нею.

Вона була рада розмові, але все-таки одне питання не давало їй спокою."Як його звати?" Вона декілька раз була готова поставити це питання, але щось зупиняло її в останню хвилину.

Вони розмовляли цілу ніч, навіть не помітили що вже настав ранок. І попрощались тільки тому, що в неї в дома вже всі проснулись і збирались на роботу, а вона не хотіла що б хтось знав про них.

Вони мило попрощались, і хлопець пообіцяв подзвонити до неї у вечері.

Дівчина весь день горіла від бажання знову поскоріше почути цей голос, але час був невблаганний і подібно тугій гумі тягнувся нестерпно довго.

Шукаючи чим зайняти себе, Ліза вирішила розпитати подруг про цей номер. Можливо хтось з них знав хоч якусь інформацію про її прекрасного незнайомця. Але на превеликий жаль, пошук не дав бажаного результату.

Їй нічого не залишалося як чекати вечора. Вона вирішила ще раз вже не може безпосередньо запитати про особу співрозмовника буде випитувати інформацію по краплині, а потім збере все воєдино.

Їй подобалася така загадковість. Вона любила таємниці, а така таємниця допоможе їй провести канікули дуже цікаво.

Її серце здригнулася коли нарешті прозвучав такий очікуваний дзвінок. Вони мило розмовляли протягом години, і дівчина захопилася настільки, що мало не забула про свою головну місію. Вона вирішила ненав'язливо поставити запитання про вік. І обмовилося, що їм не варто сьогодні говорити до самого ранку, оскільки завтра зранку і потрібно було йти до школи.

Хлопець сказав що завтра зранку теж направляється до школи за табелем успішності. Цей збіг обставин здавався Лізі дуже дивним, адже вона теж направлялися саме за табелем успішності. Але вона не дала цьому великого значення радіючи тому що її співрозмовнику приблизно стільки само років скільки їй.

На наступний день вона прийшла до школи, зайшовши у клас, було дуже шумно, але їй дуже чувся голос свого прекрасного незнайомця, але прислухавшись зрозуміла що помилилася. Пішовши до магазину, їй теж чувся цей голос, вона думала що божеволіє.

Вона вирішила що все це через те, що в цій історії дуже багато таємниць і недомовок. Намагаючись придумати як розрулити ситуацію вона нічого не придумала. Тому я вирішила і далі задавати приховані питання.

Коли хлопець подзвонив знову, у неї вже був чіткий план дій, адже вчора вона мало не забула про головне. Вони поговорили про музику про свої самі божевільні дитячі мрії, вона зізналася що любить тверк, хоча і не дуже добре це робить.

Весь час вони сміялися й було дуже добре вдвох. Але Ліза не мала наміру втратити голову в цей раз. Вона як би випадково сказала, що ялинка в її місті неймовірно убога (адже розмовляти про свято нового року одна з улюблених тем). Хлопець підтримав тему сказавши, що в маленьких містах рідко бувають гарні ялинки, адже зазвичай на це виділяється мізерні суми та навіть олені, які світятся не можуть врятувати ситуацію. Це був вже другий дивний збіг, але Ліза знову не дала цьому особливого значення, подумавши про себе що олені не такі вже й потворні.

Спілкування один з одним — це щоденний ритуал який ніхто з них двох не наважився порушити. Вони буквально стали рідними душами, дізналися один про одного майже все, крім головного. Вони були дуже схожі у своїх перевагах. І Ліза розуміла, що повільно закохуються свого прекрасного незнайомця.

Так прийшли всі канікули. Дівчина розуміла, що не зможе дозволити собі таку розкіш розмови до ранку в навчальний час. Потрібно було переводити спілкування в іншу площину й ось під час чергової душевні розмови, вона запитала "Що буде з нами коли прийдуть свята? Адже ми обидва не зможемо приділяти телефонній розмові так багато часу?" Хлопець не замислюючись ні на секунду, відповів "Не хвилюйся я знайду спосіб продовжити спілкування" І він не збрехав, дзвінки стали коротшими, тривали буквально кілька хвилин і то з метою не забути голос співрозмовника. Зате були СМС, нехай навіть короткі надруковані на фізиці або по дорозі від репетитора, але це було краще чого можна було очікувати.

Якби Ліза не хотіла, вона все ще не могла розкрити таємницю. У неї було багато дрібних фактів, але пазл все ніяк не збирався воєдино і тоді зібравши всі сили, вона вперше зателефонувала першою, і не витрачаючи часу навіть на привітання, оскільки боялася втратити свою рішучість, задала головне питання "Як тебе звати?" Хлопець не відповів нічого конкретного, лише прошепотів "Вибач" і кинув трубку.

На цьому їх спілкування припинилася. Ліза кілька днів ридала, перестав відвідувати школу, вона не могла пробачити собі, що втратила настільки дорогу їй людину, через власну цікавість. Але мама була невблаганна, вона змусила дочку піти в школу, це стало буквально особистою трагедією для Лізи. Вона ледве доживала до останніх уроків, радуючи себе думкою, що вдома нарешті зможе дати собі волю і поплакати.

Вона вже ненавиділа весь світ, відштовхнула від себе всіх друзів і стала буквальний ходячою чорною хмарою. Єдиною радістю міг стати тільки один звук голосу прекрасно незнайомця, але мрія ніяк не хотіли стати реальністю. І все ж, не втрачаючи надії, намагалася придумати способи, як розшукати свого незнайомця.

Вона неодноразово дзвонила на до болю знайомий номер, але він весь час був недоступний. Це стало певним ритуалом, вона надзвонювала кожен раз, коли була вільна хвилинка, але все було безрезультатно. Вона вже хотіла залишити всі спроби, адже її телефон почав божеволіти, і сам почав дзвонити за різними номерами з телефонної книги.

І ось одного разу, вона була на контрольній з літератури, до кінця залишилися лічені хвилини. Дівчина судорожно шукала відповіді в інтернеті, як раптом телефон автоматично набрав номер незнайомця. Вона не встигли зреагувати, як на іншому кінці класу розстався дзвінок. З великим подивом, здивуванням дівчина обернулася і побачила свого однокласника, що намагається скинути виклик. І дійсно в той же момент виклик був відхилений.

Урок закінчився, Ліза ніяк не могла прийти до тями від шоку, вона не могла навіть уявити, що її співрозмовник хтось зі школи, тим більш з класу. Адже вона вчилася з цими людьми довгі роки та повинна була дізнатися його по голосу.

У відчаї привів звук все того ж тихого " Вибач! "

- Але як? Ти весь цей час знав? - дівчина відчувала, що більше не може стримувати сліз.

- Я ж довіряла тобі. Ти ж знаєш все про мене. - сльози почали стікати з її обличчя.

Хлопець нічого не сказавши, заключив Лізу у своїх міцних обіймах.

- Я дізнався все відразу, тільки з часом. Я люблю тебе. Коли я усвідомив це, то просто злякався, адже в класі ми не в особливо хороших відносинах. Я боявся, що ти не відповісти взаємністю, що відштовхнеш мене дізнавшись хто я.

Ліза перестала плакати, її серце наповнила приємна теплота. Вона відчувала, що не може злитися. І вперше наважилася назвати свого прекрасного незнайомця на ім'я.

- Я люблю тебе Рома!

Пара обнялася і більше ніколи вони не розлучалися. Вони стали єдиним цілим. Вони і далі продовжували розмови до ранку.

І в один прекрасний день обидва голоси сказали заповітне "ТАК" з'єднавшись навік.