Побачення

      2. Побачення

Привіт, — промовив оксамитовий голос, через що моїм тілом пробігла ціла зграя мурах.

Голос Еміля справляв неймовірне враження навіть по телефону.
— Ти хочеш піти в кіно?

 Вийшов фільм по одній книзі, має бути цікаво.

Зазвичай я люблю хороший кінематограф, але сьогодні мені було абсолютно байдуже — я просто хотіла ще раз поглянути в його очі, кольору грозового неба.

Ми домовились про зустріч, і я чомусь була впевнена, що, як і минулого разу, ми поїдемо на таксі. 

Раптом телефон завібрував, і той самий мелодійний голос повідомив, що він уже тут, і сказав марку машини і колір.

Я була вражена, побачивши його за кермом. 

Темний салон так гарно контрастував з його очима,  світло заходу сонця, що наближався підкреслювало його волосся, яке більше скидалося на голки їжачка.

 Але в цьому була його абсолютна чарівність.

 А запах його парфумів із деревними нотами доповнював цю картину, наче фінальний акорд що довершує образ.

Ми їхали до торгового центру, де знаходився кінотеатр, і слухали музику.

 Не те щоб я була здивована його музичним смаком — у караоке я вже чула  одну з його улюблених пісень. Просто саме ця музика дуже гармоніювала з його образом таємничого, загадкового та трохи мовчазного хлопця; вайб старої рок-музики лише додавав йому шарму якого і так не бракувало.

Ми зайшли в темну залу кінотеатру, повітря якої пахло попкорном з карамеллю і одразу зайняли наші місця, було так гарно, що по обидві сторони від нас не було інших глядачів. 

 Це створювало певну інтимність, чесно кажучи, мені не хотілось ділити цей момент зі сторонніми людьми.

Фільм виявився нудним і мав дещо багато спецефектів, та мені стало байдуже в момент, коли Еміль взяв мою руку. 

Його долоня була такою теплою і мала неабиякий заспокійливий ефект, а ще її геть не хотілось відпускати.

Вже було досить темно й прохолодно, коли ми вийшли з кіно і сіли в автівку на місто вже опустились сутінки. 

Неквапливо їдучи містом, ми ділилися враженнями про фільм.

Його голос викликав у мене якусь залежність… хоча, можливо, це через манеру говорити так повільно, немов смакуючи кожне слово.

Я прекрасно усвідомлювала, що не готова закінчити це побачення так швидко, тому попросила Еміля з’їхати на узбіччя, щоб ми могли ще поговорити чи поцілуватись чи і те і інше, байдуже.

Він був трохи здивований моїм проханням, але виконав його блискавично.

Ми зупинились неподалік лісу, продовжуючи сидіти кожен на своєму місці й розмовляючи про все на світі.

 Прохолодне й вогке лісове повітря наповнило салон автомобіля, створюючи атмосферу цілковитого спокою.

У якийсь момент він опинився так близько до мого обличчя, що я знову забула, як дихати, на щастя, цю напругу він порушив першим, поцілувавши мене.

 Боже мій… це було так само прекрасно, як уперше.

 Здається, навіть зірки в нічному небі не сяяли так, як мої очі в той момент.

— Може, пересядемо на заднє сидіння? — невпевнено запитав Еміль.
— Звісно, — відповіла я набагато швидше, ніж пасувало б, і мої щоки одразу спалахнули рум’янцем.

Ми сиділи обіймаючись, час від часу перериваючи розмову на поцілунки, а хвилини пролітали з неймовірною швидкістю.

Раптом сталось те, чого я не планувала і навіть не уявляла, але цей момент був настільки ідеальним, що здавався до біса правильним — всупереч моїм переконанням.

 Саме в цьому авто сталася наша перша близькість, це було несподівано для нас обох, але, дивлячись у минуле, цей момент я б залишила таким, як він є — трохи ніяковим і пристрасним, з вікнами, що покрились парою і нашим переривчастим диханням.

Коли я виходила з автівки біля свого будинку то подумала: Та що ти в біса коїш, Ліє? Ти закохуєшся в цього чоловіка, а це геть не входило в твої плани.

 Життя тільки почало здаватись стабільним і розміреним.

Провалитись у сон було неймовірно важко: серцебиття ніяк не могло прийти в норму, а думки хаотично стрибали з однієї на іншу.

 Як після такого повертатися в буденність і на роботу?

Я прекрасно розумію, що це не лише наше перше офіційне побачення — це загроза всім моїм правилам, які так довго мене берегли.

Одне я знаю напевно: мені якнайшвидше хочеться побачити його знову.