Наступного ранку літнього чоловіка забрали.
Це сталося так буденно, що спершу письменник навіть не зрозумів, що відбувається. Двері відчинилися, конвоїр назвав номер камери й наказав одному з ув'язнених вийти. Літній чоловік підвівся не одразу. Він сидів на краю нар, тримаючи в руках шматок хліба, який так і не встиг доїсти.
— Собирайся. Быстро.
Чоловік поклав хліб на лаву.
— Куди мене?
— Там узнаешь.
Він не став сперечатися. Лише поправив стару сорочку, застебнув ґудзик біля коміра й подивився на письменника.
— Якщо побачиш когось із тих, хто ще пам'ятає, передай…
Він замовк, ніби раптом забув, що саме хотів сказати.
— Передай, що я не завжди був таким боягузом.
Письменник підвівся.
— Ви не боягуз.
Старий сумно всміхнувся.
— Ти молодий. Тобі ще хочеться вірити, що все можна виправити одним правильним словом.
— Не одним. Але й мовчанням нічого не виправиш.
— Можливо.
Конвоїр нетерпляче штовхнув його в плече.
— Пошёл!
Літній чоловік переступив поріг. Двері зачинилися, і в камері знову стало тихо.
На лаві залишився шматок хліба.
Ніхто його не взяв.
Письменник довго дивився на двері. Він не знав, куди забрали старого, чи повернеться той, чи ще колись побачить сонячне світло. Тут узагалі майже нічого не можна було знати напевно. Людина зникала за дверима, а решта мали поводитися так, ніби нічого особливого не сталося.
До обіду викликали його.
Цього разу кабінет був іншим.
На столі стояла склянка з водою, поруч лежала акуратно складена папка. Слідчий, який сидів навпроти, був молодшим за попереднього. Його обличчя не здавалося таким виснаженим, а голос звучав майже доброзичливо.
— Садитесь.
Письменник сів.
— Вы, кажется, не понимаете, в каком положении находитесь, — почав слідчий. — Ваше дело уже не ограничивается отдельными рукописями и разговорами с сомнительными знакомыми.
Він відкрив папку й дістав кілька аркушів.
Письменник упізнав власний почерк.
Це були сторінки з його неопублікованого твору. Деякі він написав ще навесні, інші — кілька місяців тому. На одному аркуші виднівся знайомий заголовок, на іншому — рядки, які він пам'ятав майже дослівно.
— Вы это написали?
— Так.
— Здесь содержатся высказывания, направленные против советской власти.
— Там міститься історія про людей, які втратили дім.
— Не нужно играть словами.
Слідчий поклав перед ним аркуш.
— Вот, например. «Людина може втратити все, крім того, що пам'ятає». Что вы имели в виду?
Письменник прочитав рядок. Він згадав вечір, коли написав його. Тоді за вікном ішов дощ, на кухні охолола кава, а в сусідній квартирі хтось грав на піаніно. Це був звичайний вечір. Він не думав про політику. Не намагався комусь щось довести. Просто писав про людину, яка намагалася зберегти себе після втрати.
— Те, що написано.
— Вы считаете, что советская власть отнимает у людей всё?
— Я не писав про радянську владу.
— Но подразумевали именно её?
— Ні.
Слідчий відклав аркуш і дістав інший документ.
— Вы знаете, что ваши знакомые уже дали показания?
Письменник мовчав.
— Они подтвердили существование националистической группы. Подтвердили, что вы руководили собраниями, распространяли запрещённые идеи и использовали литературу для прикрытия своей деятельности.
— Такої групи не існувало.
— Все так говорят.
— Бо це правда.
Слідчий зітхнув, наче йому набридла ця розмова.
— Послушайте. Я не собираюсь тратить на вас весь день. Вы человек образованный. Понимаете, как работает следствие. У вас есть возможность облегчить своё положение.
— Яким чином?
— Подтвердите, что литературные встречи были частью организации. Назовите несколько фамилий. Подпишите подготовленное признание. Мы учтём ваше сотрудничество.
— Ви просите мене обмовити людей.
— Я предлагаю вам сотрудничать.
— Ви пропонуєте мені збрехати.
Слідчий подивився на нього уважніше.
— А если эти люди уже всё рассказали? Если они назвали вас? Вы собираетесь защищать тех, кто сам от вас отказался?
Письменник відчув, як усередині щось стислося. Він подумав про молодого поета, про записку, заховану в підкладці сорочки. Подумав про літнього чоловіка, який пішов із камери, залишивши недоїдений хліб. Подумав про тих, чиїх облич уже не міг пригадати без зусиль.