Те, що не можна називати"
Розділ 8: Шанс
Ми стояли серед вечора, ніби весь світ завмер, дозволяючи нам дихати на повні груди. Артем притис мене до себе, його серце билося поруч з моїм — сильно, впевнено. Мені більше не було страшно.
— Ми впораємось, — прошепотів він мені у волосся. — Обіцяю.
І я повірила. Не словам — його тону, його дотику, тому теплу, яке розливалося в мені, розчиняючи залишки страху. Бо якщо поруч є хтось, хто готовий тримати тебе навіть тоді, коли падаєш — це вже не прірва, це — опора.
Ми повертались додому, тримаючись за руки. Уперше не ховаючи цього ні від себе, ні від світу. І хоч на вулиці ще світили чужі вікна, ще жив хтось, хто міг осудити — в мені народжувалася свобода.
Свобода любити. Навіть якщо «це» — те, що не можна називати.
---
#6859 в Любовні романи
#2741 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 09.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
