Розділ 1

Я сиділа у гуртожитку, на ліжку, у своїй маленькій кімнаті. Через відчинене вікно задував ще теплий осінній вітерець і колихав волосся, що вибилось із кінського хвоста. Навкруги було тихо, що допомагало зосередитись на малюнку. Проте сміх і розмови, які долинали з двору інколи відволікали, нагадуючи, що у всіх життя йде повним ходом поки я ховаюсь тут, у своєму світі. Відірвавшись на секунду від листка перед собою  важко видихаю трішки сумуючи через це. Та потім згадую, що сама обрала такий стиль існування. Тому знову повертаюсь до чорних ліній на аркуші паперу. Вони зображені в якомусь хаотичному порядку, і хтось із постороніх не зміг би зрозуміти їх. Та для мене все було по іншому. Адже у себе в голові я вже чітко бачила, як вони переплітаються між собою і утворюють одне цілісне зображення - відображення того, що зараз у мене на душі і у голові. А останнім часом у моїй голові твориться, Бог зна що. Думки лунають так голосно, що перебивають власні слова і в кінці-кінців усім потрібно повторяти, що я сказала, адже з першого разу мене не зрозуміти. Просто не можу скласти нормально слова у речення. Як тільки хочу щось відповісти на парі, все починає плутатись у голові. А можливо, це просто через те, що я не уважно слухаю і насправді, не знаю відповідь на питання викладача. Та це не означає, що про крик своїх думок я брешу. Єдиний час коли вони дають мені спокій це тоді коли я малюю. А коли я малюю то руки мої брудні від олівчика і вугілля. Тому приходиться часто їх мити. Хоча думаю, що моя найкраща подруга Ембер вже звикла до того, що я постійно вся у графіті від мого олівця. Тільки завдяки їй я знаю, коли сіра пляма у мене на щоці, або на чолі. Не питайте, як я умудряюсь там забруднитись. Відповіді я і так не маю ; сама не знаю як воно так виходить. До речі, про мою подругу...Коли із ламаних ліній починає проявлятися обличчя на аркуші паперу, я чую як вхідні двері нашої спільної вітальні гримають і різко відклаю свій скетчбук, ховаючи його під подушку. А вже через секунду двері до моєї кімнати повністю відчиняються, вдаряючись об стіну і всередину забігає Ембер. 
- Хух, Боже, потрібно повертатись до занять спортом, а то вийти на сьомий поверх стає просто каторгою, - каже вона, спершись руками об коліна і намагається відновити рівне дихання. Та всі знають, що якщо Ембер хоче щось розповісти, їй не помішає ні нестача повітря, ні власна смерть. Вона завжди скаже те, що хоче. 
- Рено, - вигукує голосно вона і тицяє у мене пальцем, - ти, що знову малювала ? 
Я мовчу і відводжу погляд до прочиненого вікна, намагаючись представити чи скоро долечу до землі із сьомого поверху. Та потім думаю, що все ж хочеться ще пожити, хоча і не витримаю ще однієї доповіді подруги про те, що я пропускаю своє життя. 
- Слухай, я розумію...- починає вона. 
- Ембер, будь ласка, не починай. Мене і так голова сьогодні цілий день болить. Тому я тебе прошу, не бери гріх на душу за те, що завдаєш ще більшого болю моїй голові, - перебиваю її я, проте на цьому не зупиняюсь : - Я малювала взагалі то те, що задали на домашнє, - кажу і складаю руки на грудях, піднявши підборіддя. 
- Пф, та ну ? - фиркає у відповідь подруга і собі складає руки на грудях. Декілька секунд ми дивимось одна на одну, не кліпаючи і не відводячи очей. Та вже через короткий час, я відчуваю як підступають сльози, а вії починають похитуватись. 
- Дідько, - злісно шепочу, відвертаючись від Ембер і потираючи втомлені очі. 
- Я виграла, - кидає вона і гепається на край мого ліжка. 
- Може досить вже влаштовувати от такі спонтанні глядалки ? Мої очі не витримують, а вони знаєш мені ще потрібні. 
- Ти могла б одразу ж здатись, - сміється у відповідь подруга. 
- Ох, ну так, авжеж, - усміхаюсь. 
Ембер у відповідь тільки знову голосно сміється, і я не можу стримати посмішки яка сама-собою появляється коли вона поруч. Ми з нею знайомі із самого дитинства і можу сказати, що кращої людини за неї, я не зустрічала. Хоча ми і з нею зовсім різні і я взагалі дивуюсь, як вона ще досі дружить зі мною. У неї світле коротке волосся, тоді як у мене воно темно-каштанове і довге. Її шкіра приємного світлого кольору із легким загаром. Моя ж бліда і у сонячний день вкривається сотнями веснянок. Її очі красивого сірого кольору, у мене ж вони темного болотяно-зеленого кольору. Ембер дружелюбна, весела і мила, тоді як мене всі називають холодною і грубою. Вона надає перевагу світлим кольорам і красивим речам у своєму гардеробі, я ж обираю темні відтінки і зручний одяг. От наприклад зараз, Ембер одягнута у коротку спідницю-шорти лавандового кольору, а зверху топ на довгий рукав із висипкою квітів на ньому. Її волосся, яке до того ж від природи кучеряве, гарно вкладене хоча і ледь дістає плеча. Я ж сиджу на своєму ліжку у простих джинсових шортах, чорній великій футболці, із принтом якоїсь машини, яку заправила всередину і зверху маю накинутий звичайний в'язаний коричневий кардиган. Ну а мої зношені конверси, вже було б добре почистити. Тому, так я досі дивуюсь як ми залишаємось подругами. Та здається, Ембер все влаштовує. Хоча я ж то знаю, що вона б хотіла як всі ходити на вечірки, розважатись, пити. Та замість цього стирчить у нашій кімнаті зі мною, передивляючись вже в сотий раз "Вовченя" - серіал, який вона на дух, не переносить, та робить це бо любить мене. Від спогадів про те, як вона завжди підтримувала мене і залишалась поруч нова порція сліз накочується на мене. Та перед тим, як я встигаю розрюмсатись тут, Ембер тицяє мені в груди, якийсь клаптик паперу. 
- Що це ? - питаю я, паралельно розгортуючи складений аркуш. 
- Обіцянка, яку ми дали колись давно. 
Я пробігаю очима по тексту написаному кривим дитячим почерком і не можу стримати смішка, який виривається на ззовні. 
- Ти серйозно ? - питаю її. 
- Прочитай уголос - каже вона, і всідається зручніше на ліжку, спираючись спиною до стіни. Якусь хвилину я дивлюсь на неї, поки вона розглядає свої нігті, та прочищую горло коли розумію, що вона не жартує. 
- Коли ми виростимо, то зробимо собі татуювання в один день, разом. Це не обов'язково мають бути парні тату. Та вони мають бути набиті в один день. До того ж, одна із нас після повноліття може заявити, що хоче зробити тату і друга не зважаючи на те чи хоча вона цього, має послідувати за іншою. - Читаю я уголос те, що написано на листку, - Рена і Ембер. 
Дочитавши я дивлюсь на подругу і кліпаю кілька разів, сподіваючись, що це не те, що я думаю. Та коли вона розвертається обличчям до мене, розумію, що мої підозри справедливі. 
- Ні, - у розпачі шепочу я. 
- О, так - по змовницьки посміхається до мене подруга. 
- Та ти жартуєш. Я не піду робити тату, - твердо кажу я. 
- Ні, підеш. Ти обіцяла. А обіцянки потрібно виконувати. Пам'ятаєш, ти весь час сама мені це повторюєш.
Я знову повертаюсь до вікна і до думки про те, щоб стрибнути. 
- Рено, - строго говорить поруч Ембер, і коли я повертаюсь до неї, вона махає мені пальцем даючи знати, що розуміє про, що я думаю. 
- Ні...- скиглю я, і падаю головою на коліно Ембер.