33. Меренговий рулет

Настрій у Мішеля був паскудним ще з самого ранку. Останнім часом його стосунки з Мірандою не клеїлися. Вони віддалялися…він це відчував. Вона його уникала. Наче навмисно. З першого дня вони домовилася бути чесними один перед одним і дотримувалися цього й по нинішній день. Тому сьогоднішня їхня розмова зріла вже давно…

Отож, в день їхньої першої зустрічі вони зустрілися як двоє людей які були кинутими. Мішель страждав від того, що Віка не бачила з ним ніяких стосунків окрім дружніх, а Міранда сильно посварилася з хлопцем якого кохала. Той сказав дівчині, що їм варто зробити паузу у стосунках. Тож вона тимчасово була вільною. Проте цим двом, Мішелю та Міранді, було надзвичайно комфортно разом – спільний жартівливий вайб, легкість та взаємна симпатія з часом переросла у справжні стосунки. І Мішелю почала подобатися дівчина по справжньому. Він хотів з нею стосунків, але чого хотіла сама дівчина…Інколи йому здавалося, що Міранда була рада такому перебігу подій, який складався наразі. Ймовірно, вона хотіла повернутися до колишнього. Якщо це так, Мішель не заперечуватиме, але тепер він не знав напевно – чи хоче він повернутися до колишньої? Напевно, не даремно його називають дурбеликом.., мабуть, він таким і є. Мимохідь спостерігаючи за стосунками Хостера та Віри він їм заздрив, по доброму, але все ж таки. Він був таким же, коли зустрічався з Вікою колись. Тоді йому здавалося, що він готовий весь світ покласти до її ніг. Готовий катати її на своєму мотоциклі до ранку. Готовий робити їй найтоповіші побачення і знімати романтичний ТікТок. Але до чого він готовий тепер? 

Сьогоднішня пропозиція Віки “спаскудити” його в очах Степана вкотре довела йому, що стосунки з нею – марна справа. Дівчина старається відкараскатися від нього. Але через яку причину? Тут і справді одне з двох, або він їй байдужий і вона перестала бачити в ньому навіть друга. Або ж хуліган має рацію – Віка закохалася в нього. Цього разу по-справжньому. І коли Віка прийшла вдруге з круасанами, перед самим приходом Міранди, інтуїція підказала йому, що ймовірно Хостер правий. Чорноброва закохалася у нього. Та що з цим робити, він поки не придумав. Тож він вкотре повівся як дурбелик. Найкраща тактика на всі випадки життя. Найперше йому треба поговорити зі своєю теперішньою дівчиною, яка дорога йому не менше за колишню. 

— То Віка пішла? — почув Мішель запитання Міранди з кухні, після того, як зачинив двері. 

— Пішла…— зітхнув хлопець.

Він нашвидкоруч одяг на себе першу ліпшу футболку з шафи, і поправ ще вологе волосся. Тоді натягнув посмішку і пішов до кухні.

— Круасани ти спік…чи це вона принесла? — почув він запитання Міранди. 

Воно було легким, без претензій, без ревнощів…всі її запитання були останнім часом такими. Здавалося Міранда змирилася з тим фактом, що Мішеля у неї скоро відберуть і повернуть у “сім'ю”. Але він хотів, щоб все було так, як вирішить сама Міранда. 

— Їх принесла Віка…– пояснив. 

— Я думала, що…– почала говорити дівчина, але тоді зупинилася і продовжила: – Та забудь! Яка різниця, спік ти їх, чи вони куплені твоєю колишньою, аби смачні були. 

Так..Мішель обіцяв своїй дівчині щось приготувати своїми руками. Щось з солоденького. Бо якщо з основними стравами він ще так сяк міг справитися, то десерти були для нього непокірні. І він старався, з усіх сил старався сьогодні. Улюбленим десертом Міранди був меренговий рулет. Тож хлопець вирішив спекти саме його. Але хто ж знав, що це буде так важко. Перша меренга потекла як соплі, друга згоріла і лише третя мала більш менш людський вигляд. Але проблеми почалися, коли рулет треба було скрутити. Він увесь потріскався, і мав вигляд якихось “риглів-миглів”. І лиш запах натякав, що це має бути щось смачне, а не огидне. Тоді Мішель зрозумів, що не варто бути таким самовпевненим, а варто взятися за щось максимально просте. Пригадав свій улюблений десерт з дитинства - шоколадна картопля. Ну це має вийти точно. І воно то вийшло, але нагадало ковбаски, які клав їхній пес у дворі, який теж був у нього в дитинстві. 

— Солоденька, — підійшов до Міранди Мішель і лагідно обійняв за плечі, тоді додав на вушко, — Я чесно старався це зробити…але…ти певна, що хочеш побачити мої шедеври? — зітхнув важко. 

— Я думаю, що хочу..Мішелю. 

— Що ж, — звів брови на переніссі хлопець, — Ти сама напросилася…— всміхнувся він відкриваючи перед дівчиною дверцята холодильника, — Якщо що це не блювотина носорога і не какавелька пуделя, це…це…я все сам, — тицьнув хлопець рукою у свою “випічку”.

— Ти все сам що…наригав і на…— вирішила пожартувати дівчина, але не договорила бо розреготалася, — Ну знаєш, я думаю, що круасани від Віки не такі вже й погані. Хоча, — знову поглянула Міранда на поламаний рулет, — Мабуть, я все-таки скуштую твою меренгу. 

— На смак вона краще ніж на вигляд, — всміхнувся Мішель, тягнучись за випічкою, — Я навіть наважився її спробувати, – підморгнув він Міранді. 

Дівчина спробувала кілька ложок десерту і зосередила погляд на хлопці навпроти.

— Мішелю, що між нами? — її запитання було для нього гірким. На смак ще гірше як ригачка. 

— Я не знаю…це ти мені скажи, — розтер він обличчя долонею.

— Я думаю, що наші з тобою стосунки нагадують цей меренговий рулет, милий. Ти..ти все ще намагаєшся їх врятувати, щось зібрати до купи. Та виходить лиш гірше. Бо бачиш я... як і ця меренга уже давно уся зламалася. Нічого не ліпиться, Мішелю. Просто визнай це….

— Все..все ще може вийти, — наблизився до неї хлопець, і обережно взяв за долоньку, — Ти знаєш, що подобаєшся мені по-справжньому! Ти знаєш це…скажи так! 

— Так, я знаю, — погладила вона по голові хлопця, що прихилився до її колін, — Але скажи мені.., але чесно Мішелю, що між вами? Що між тобою та Вікою? 

Мішель кілька секунд вагався, але потім відвів погляд і сказав: 

— Я не знаю…

— Не бреши мені! 

— Я не брешу! Чесно…я не знаю…Її батько старається нас з'єднати..і чесно, я відчуваю, що вона все ще мені не байдужа, але…але ти подобаєшся мені значно сильніше!