12. Не подасте рушника?

Марі

Ніколи не брешіть хлопцеві, що вам сподобався. І якщо вже послухали серце, а не розум, то будьте готові до наслідків. А я до таких готовою точно не була. Про що тільки думала, цілуючи Аполлона-Влада? Точно не про те, що від одного невинного поцілунку дах мені знесе начисто! Щось неймовірно тягнуло, вабило до нього. І після того, як ми обоє зупинились рівно на тій лінії, після якої стоп-кран вже було б не зірвати, відчуття, наче з ним, на його губах, лишилась часточка мене…

І от тепер, сидячи в його обіймах і слухаючи шалений ритм наших з ним сердець, я розгублено намагалась опанувати себе і свої думки. Цікаво виходить: коли, свого часу стосунки мені були потрібні і я шукала їх – то змогла тільки обпектись і наростити собі броню. І вона ж діяла! Аж до зустрічі з Владом. А тепер – сама кинулась в його обійми. Ех, Ма, оце понесло тебе! Зовсім вже розум втратила! 

– Не холодно? – Влад турботливо загорнув мене в свою величезну куртку. Вона пахла його парфумом і огорнула мене затишком, з кокону якого не хочеться вибиратись. Ми вже кілька хвилин навіть не розмовляли, але тиша не викликала жодних незручностей. З ним навіть мовчати приємно! 

– З тобою не холодно. – відповіла чесно. – З тобою затишно… – додала. Хоч,мабуть, він і сам це знав. 

Та, на жаль, жодна казка не триває вічно. Нашу обірвав промінь світла з підвального вікна. Саме того, де був басейн. 

Ми з Владом одночасно здивовано подивились один на одного. І зрозуміли все без слів. У домі, де є малі і дуже винахідливі діти та басейн, треба триматись завжди напоготові. 

– Треба йти! – я підвелась першою. З неохотою віддала куртку Владу. Так з ним поряд ми й пішли в дім та швидко спустились в кімнату зі спортзалом та басейном. 

І… застигли на порозі. 

На щастя, Еріка та Еріки біля басейну не було. Та натомість, ясним місяцем (в двох екземплярах) сіяли при світлі кількох настінних ламп ледь прикриті тоненьким бюстиком груди Юлі. Вона плавала в басейні на спині, і, нижня її частина, на щастя, була трохи прихована водою. Бо, такі “мотузочки” певно були і там. 

Не те що я маю якийсь пунктик щодо ступенів оголеності, та її “купальний костюм” був нічим іншим, як білизною. Тож, намокнувши вже не прикривав навіть те, що теоретично міг. Здається, я навіть почервоніла. Хоча мала б вона. 

– Оо, я не знала, що ви тут! – картинно округлила очі Юля. – Малі заснули, а я вирішила трішки поплавати і розслабитись. А от купальника не взяла!

Ага, трішки розслабитись! Трішки – то скільки лишилось вина в пляшці з бару Марини, що одиноко стояла біля шезлонгу. Та навіть не знаю, що мене зараз дратувало більше: її безсоромність, чи її нахабство. І як я раніше його не помічала? Чи, може, просто не хотіла, маючи в чужому мені місті одні-єдину подругу? 

– Не хочете скласти компанію? – Юля усміхнулась, підпливши ближче, та спокусливо вигнувшись біля драбинки. “Ага, хочемо!” – похмуро подумала я, оцінюючи та порівнюючи її та свої принади. Хоча… після мого імпровізованого і вимушеного стрибка в басейн Влад, певно, їх вже мав можливість побачити. А дещо навіть під своїми руками відчути. 

– Прохолодно для купання… – Влада, наче, перформанс Юлі ніяк не здивував і не зачепив. Він виглядав абсолютно непорушно, не дивився на неї, але й очі не ховав. Здається, так само він дивився б на якийсь предмет гардеробу, і не можу сказати, що це мене не потішило. А от Юлю ні. Тож, для кращого ефекту, вона вийшла з води повністю. І мої здогадки щодо “мотузочок” замість нижньої частини “комплекту” справдились цілком.  

Цікаво, як це розуміти? Наш з нею договір втратив силу, чи це дійсно просто випадковість? 

– Не подасте мені рушника? – граційно підняла руку Юля і вказала на шезлонг. 

– Будь ласка! – Влад швидко опинився біля шезлонгу та кинув її рушник. – Тримай! – відповів спокійно. – А ми з Марі підемо нагору, щоб не заважати. Заодно і за малюками приглянемо. Не варто лишати їх самих. – додав, остаточно розтопивши моє серце.