Глава 2

Дорогою додому Віола про всяк випадок купила жарознижувальне, таблетки для горла, ще пару запасних масок і заглянула в магазин за продуктами, де особливу увагу приділила свіжим фруктам. Зараз Яру чим більше натуральних вітамінів, тим краще. У квартиру піднімалася навантажена сумками і була приємно здивована, коли дядько Михайло, один із сусідів, запропонував допомогти і доніс поклажу до самих дверей.

Швидко заглянувши в кімнату чоловіка, який, згорнувшись калачиком, продовжував спати, Віолетта вирушила на кухню і незабаром принесла благовірному тацю з їжею і теплим відваром. Ярик майже перестав тремтіти, але все одно судорожно кутався у ковдру. Неохоче його збудивши, Віола почула міцний кашель, несхвально стиснула губи і простежила, щоб пацієнт з'їв все до останньої крихти. Напоївши його сиропом і відваром та сунувши до рота пігулку для горла, вона з незмінною маскою на обличчі знову залізла до нього під ковдру іобійняла зі спини, майже вкрила собою.

Благовірному це явно сподобалося: він почав дихати спокійніше і зовсім скоро, угрівшись, знову заснув. Правильно, нехай спить, йому зараз корисно. Ну а їй самій просто життєво необхідно, тому що якщо вона не подрімає хоча б пару годин... На цьому моменті думка обірвалася, бо Віола майже миттєво заснула.

Скільки вона так проспала? Прокинулася Віолетта в лещатах чоловічих обіймів (тепер вже ЇЇ обіймали зі спини), причому занадто гарячих обіймів! Стрепенувшись, вона насилу повернулася до чоловіка обличчям: навіть уві сні благовірний не хотів її відпускати і схопився за неї як потопаючий за рятувальне коло, тобто не вирвешся. В кімнаті було темно (на вулиці вже засвітилися ліхтарі), але навіть відчуттів від дотиків вистачило, щоб зрозуміти: Ярослав горів. Віола торкнулася його палючого чола своїм. Добігався під дощем!

– Яре, Яре, очі відкрий! – поторсала вона його, насилу дотягнувшись до каганця і включивши хоч якесь освітлення, щоб оцінити стан чоловіка. – Я-аре...

– М-м-м? – його каламутний погляд був розфокусований, а потім він знову закрив очі і притиснув Віолу до себе ще сильніше, немов вона була великою м'якою іграшкою.

– Від-дпусти, – вона спробувала вивільнитися з його судомної хватки, щоб сходити за новою порцією відвару.

– Н-не кидай мене... – Ярик не пускав.

– Я ліки тобі принесу... – зробила Віолетта ще одну спробу звільнитися.

– Не йди... – чоловік майже підім'яв її під себе.

– Пусти, кажу!

– Н-не пущу, – і, уклавши розпечену голову їй на плече, почав дихати спокійніше, немов був упевнений, що вже тепер-то мишка з котячої хватки нікуди не дінеться.

Віола здалася. Нехай засне, тоді можна буде спробувати тихенько вислизнути. Вона й сама не до кінця розуміла, чому продовжує лежати в його обіймах і чому не відштовхне з усією серйозністю. Можливо, тому, що зараз він не випромінював сексуальної агресії, яку вона інстинктивно сприймала як загрозу, навпаки, Яр був неймовірно зворушливим у своєму бажанні її утримати і чіплявся за неї як дитина за того дорослого, який йому дуже дорогий. Так, напевно, саме тому всередині не сколихнувся протест, а прокинулося раптове бажання приголубити і заспокоїти.

Віолетта легенько погладжувала Ярослава по волоссю, ласкаво заколисувала. У міру того, як чоловік засинав, його міцне захоплення слабшало, поки не перетворилося на звичайні обійми, з яких при бажанні можна було вивільнитися, однак Віола ще деякий час продовжувала свої заспокійливі маніпуляції і звикала до тяжкості його тіла на своєму. Її плече, на якому лежала голова Ярика, вже злегка заніміло, але було шкода його тривожити і розривати зв'язок, який благовірний так прагнув зберегти.

Почуття спокою, душевного комфорту і безпеки – ось чого їй завжди хотілося, і вона це отримала поруч із Яром. Коли можна розслабитися і не чекати удару під дих. До вчорашнього дня все так і було, а тепер виявилося, що удар їй від Ланіна таки прилетів, та ще й який. Але при всьому при цьому Віолетта не могла не розуміти, наскільки потрібна йому, і тепер була абсолютно впевнена, що він ніколи від неї не відмовиться, стань вона навіть товстою, хворою або сварливою. Буде її доглядати і виходжувати, опікати і заспокоювати. І не відштовхне через якесь непорозуміння, а обов'язково докопається до істини. Вони через стільки разом пройшли...

А ось Тимур поводиться як самець, що запримітив самку, чим і відштовхує від себе. Вона підсвідомо відчуває в ньому загрозу, та він і не приховує, що піде на що завгодно, аби домогтися свого. Так, наполегливість у чоловікові штука потрібна, але не тоді, коли вона перетікає в напористість у купі з готовністю йти по головах і перти напролом, не розбираючи дороги, а в хід ідуть і шантаж, і примус, й інші «плюшки», з цим пов'язані. А ще Гаджиєв вірить іншим, а не їй. Хоч би раз підійшов і все з'ясував. На тому ж випускному у нього була прекрасна можливість поставити всі крапки над «і». Але ні, натомість випускна ніч перетворилася на жах...

«Гаразд, геть погані спогади, час годувати Яра».

Віолетта знехотя і з усіма пересторогами вилізла з-під чоловіка і розім'яла оніміле плече. Зісковзнувши з ліжка, вона вирушила на кухню і розвела бурхливу діяльність, намагаючись впоратися якнайшвидше. Поки готувалася рисова каша, зателефонувала свекрам і повідомила про хворобу сина. Тітка Світла, зрозуміло, тут же хотіла приїхати (якщо вже Яра звалило з ніг, то справа серйозна), але Віола її відмовила і запевнила, що впорається своїми силами і поставить благовірного на ноги. А замість цього попросила доглянути за онуками, оскільки їм доведеться якийсь час побути без мами і тата.