Глава 28

Вогка погода стояла і весь наступний тиждень, через що настрій теліпався десь нижче плінтуса. Але не тільки примхлива стихія була причиною невдоволення Віоли, а й те, що Тимур вирішив використовувати у своїх інтересах сина! У понеділок після групового заняття він підійшов до неї і сказав, що Мурат і Міла хочуть добре виступити на передноворічному турнірі, а тому їм потрібно взяти кілька індивів.

– Для цього у них є ти! – процідила Віолетта. – Він же твій син, хіба ні?! До того ж саме ти в клубі вважаєшся супермегапрофесіоналом.

– Але вони хочуть займатися з тобою, – розвів руками колишній однокласник. – Вірніше, з нами обома, – і посміхнувся. – Упевнений, з нас двох вийде чудова команда, натастаємо їх як слід.

Ух, як же їй захотілося роздерти його фізіономію нігтями, щоб борозни криваві глибокі і нерівні! Але в цю мить до них підійшла вищезгадана пара. Дітлахи дивилися довірливо і з такою надією... Ну от як можна їм відмовити, га? А з коридору в зал якраз заглянув Ярослав, який вже чекав кохану під дверима. Ну добре, хоч благовірний поруч.

– За мною приїхав чоловік, тому він теж складе нам компанію. Ярику, заходь! У мене позаплановий індів, – крикнула Віола, із задоволенням спостерігаючи, як скисло обличчя президента. – Ну що, мої хороші, давайте попрацюємо над зв'язкою, – всміхнулася вона дітлашні.

Заняття пройшло під пильним наглядом Яра, і Тимура це явно злило, а Віолі навпаки, дуже навіть подобалося. Вона відчувала якесь витончене задоволення, коли спостерігала, як поступово закипає керівник, хоча стало зовсім не до сміху, коли Гаджиєв при першій-ліпшій нагоді став до неї торкатися (то щоб показати стійку в парі, то нібито ставив позицію), викликаючи все більше роздратування у Ланіна, який за всим цим спостерігав.

А потім Гад і зовсім заявив:

– Віолетто Марківно, давайте покажемо підопічним, як треба танцювати цю зв'язку в парі.

І діти, хай йому грець, загорілися цією ідеєю!

– Так, Віолетто Марківно, станцюйте, будь ласка, з татом! – попросив Мурат, переводячи погляд з неї на батька і назад.

І ось як після цього Тимура знову не вдарити?!

– Ми з президентом тут для того, щоб стежити, як танцюєте ви, а не танцювати самим, – м'яко, але категорично відмовила вона. – Це ж у вас турнір.

– А я так хотів подивитися... – зітхнув хлопчик.

– Звичайно ж ми для вас станцюємо! – за двох пообіцяв Гаджиєв, просто напрошуючись на ляпас. – Коли Віолетта Марківна на мене сердитися перестане, тоді і станцюємо...

– А через що вона сердиться? – поцікавилася Міла.

– Напевно, є через що... – знизав плечима Тимур і кинув на Віолу запитальний погляд.

Угу, а сам, нібито, не в курсі, за що вона його терпіти не може...

Загалом, безкровна битва «самців» закінчилася з рахунком один-один, а після тренування Гад ухвалив, що «сторонні» на уроках більше присутні не будуть, мовляв, сьогодні був просто виняток. І в середу, як і обіцяв, Яра в зал не пустив. Бійки вдалося уникнути лише тому, що Ярослав стерпів образу і, стиснувши кулаки і метнувши на Віолу застережливий погляд (типу, якщо що, – клич), спостерігав за тренуванням через щілину у дверях, чекаючи закінчення заняття в коридорі.

Через ці позапланові індиви вечірні візити до Стефа і Стеші перенеслися на годину пізніше.

– Мамусю, а чому ви сьогодні знову так пізно? – Стефанія, забравшись на руки Віолетти, заглянула їй в очі. – Ти за нами зовсім не скучила? Тобі інші дітки важливіші?

Ну що тут скажеш?!

– Звичайно ж я скучила, моя солодка, – Віола розцілувала дитину в обидві щоки. – Тому ми з татом і приїхали, хоча дуже втомилися на роботі. Ти ж знаєш, що іншим дітлахам потрібна моя допомога, а ви зі Стефом великі молодці, так красиво сьогодні композицію станцювали і дуже чисто складне місце пройшли.

– Ми зі Стефом вчора багато тренувалися, хотіли тебе врадувати. Щоб ти побачила, як ми працюємо, і приїжджала раніше, – повідомила про наболіле донечка. – І щоб усміхнулася.

Син в цю мить про щось говорив з Яром і серйозно кивав у відповідь на слова батька. Цікаво, що там у них за чоловічі розмови?

– Ви у мене такі розумнички! – Віолетта була готова затискати малюків. – Знаєш, як я вас люблю?

– Значить, на Новий рік ви з татом теж приїдете? – продовжувала допитуватися Стефанія, зручніше влаштувавшись в обіймах матері. – Я не хочу провести свято без вас.

– Обов'язково приїдемо! І навіть залишимося, – запевнила її Віолетта, радіючи можливості притиснути до грудей своє сонечко. – Яке у нас із татом може бути свято, якщо вас двох не буде поруч?!

– Всі до столу! – покликала свекруха, з'явившись на порозі з рушником на плечі. – Хто прийде останнім, тому дістанеться найменший шматочок пирога, – і пішла назад на кухню.

– Невже це знову будуть я?! – поскаржився свекор. – Ото вже ні, сьогодні мені дістанеться найбільший! – і поспішив на поклик, але двійнята з вереском кинулися йому навперейми, а він, тихенько посміюючись, звісно дав їм себе обігнати.

А Ярослав замість кухні попрямував до Віоли і прошепотів, майже торкнувшись губами її вуха і ледь вловимо ковзнувши пальцями по талії: