Глава 24

Як і казав Тимур, час, що залишився до турніру, Віолетта вирішила використати по максимуму. У першій половині дня вона якомога швидше розправлялася з перекладами, брала таксі та їхала в студію, а ввечері після занять вони з Яром заглядали до дітей. Кілька разів зіткнувшись в клубі з Оленою, Віола стримано віталася, але в довгі розмови не вступала. Дорохова поглядала насторожено, проте «на килим» не викликала і у «відбиванні чоловіка» не звинувачувала, що вже добре.

А ось із Гаджиєвим усе було куди складніше. Здавалося, він при кожній зручній нагоді заглядав до неї в зал або підходив у коридорі, неабияк цим дратуючи. Та як тут спокійно працювати, коли в будь-яку мить за тобою можуть спостерігати ці темні очі, в яких спробуй прочитай думки господаря. І в п'ятницю Віола вирішила відповісти йому тією ж монетою, взяла і заглянула в його зал під час групового заняття, заглянула... і задивилася.

З учнями, особливо з дітьми, її гнобитель був зовсім іншим. Куди і поділася одвічна зарозумілість. Дивлячись на те, як він віддається тому, що робить, Віола усвідомила: для нього, як і для неї, танці стали невід'ємною частиною і навіть сенсом життя, в них він вкладає усього себе. Це не нудна робота, з якою скоріше хочеться піти, а та справа, якою можна займатися багато годин поспіль і навіть цього не помітити. У цьому вони з нею схожі. Ну от, хоч щось спільне у них такі знайшлося, є шанс спрацюватися і з мінімальними втратами прожити цей рік, поки контракт не втратить силу.

Так вона думала рівно доти, доки ввечері він за звичкою не ввалився до її залу спостерігати за заняттями. Ні, все-таки це нестерпно. Та тут ніяких нервів не вистачить!

– До побачення, пане президенте, – поспішно кинула Віола після тренування і поспішила із залу до Ярослава, що маячив у коридорі.

– До зустрічі на турнірі! – долинуло їй услід.

Цього разу ранкові збори на настільки важливий захід пройшли куди більш хвилююче, ніж раніше. Одне те, що там буде Тимур (і з його провини не буде Стефана і Стефанії!), вибивало з колії, але ж їй потрібно бути підтримкою і опорою для дітей з «Фіалки». З дитячих груп «Престижу» поїхала поки тільки одна пара, найпідготовленіша, Мурат і Міла. Ще б з таким батьком хлопчик не був готовий!

Спорткомплекс ломився від народу, і це ще лише перше відділення. Дітлашня хвилювалася, чіпляла один одному на спини номери (дехто все ж просив допомоги у батьків або самої Віолетти), кололась шпильками, пхикала, сварилася на рівному місці, швидко мирилася і повторювала зв'язки, загалом, все як завжди. Були у Віоли і дві дівчинки-одиночки, які поки що танцювали без партнерів. Вони поводилися більш стримано, стояли біля мам, які поправляли їм зачіски, а потім на пару вирушили робити прогін композицій.

Мурат і Міла слухали настанови Хелен, тому що Тимур був уже на танцполі разом з іншими суддями. Практично всі вони колишні танцюристи, але навіть з урахуванням цього він виділявся ставною фігурою і виглядав поруч із ними дуже ефектно в чорному смокінгу з атласними лацканами. Гарний, диявол, навіть дуже. Але нехай тільки спробує засудити дітлахів із «Фіалки», Віолетта йому роги на одне місце натягне і хвіст зі стрілочкою бантиком зав'яже!

«Та він знущається!» – спалахнула вона, коли він зловив її погляд (і як тільки угледів у цьому натовпі?!), усміхнувся і підморгнув.

Незабаром ведучі оголосили початок турніру, і після урочистої ходи прийшла черга додатково підтримати бойовий дух юних танцюристів. Віола зібрала навколо себе рідних «пташенят», в тому числі і Мурата з партнеркою, і сказала кілька надихаючих фраз, після чого розподілила по групах, хто, коли і за ким повинен виходити.

Ух, давно вона так не хвилювалася за підопічних! Хоч би ніхто не збився, не розгубився, не пішов з паркету посеред композиції і не врізався в іншу пару... Причин для хвилювання була маса як у неї, так і у батьків, які дружно плескали у долоні, відбиваючи дітям ритм. До кінця відділення Віолетта відчувала себе вичавленим лимоном, але три її пари отримали дипломи першої категорії, ще дві – другої, плюс дівчинки-одиночки теж хвалилися дипломами першої категорії. Це був дуже хороший результат, який коштував докладених зусиль, і всі радісно фотографувалися, в тому числі і разом з улюбленим тренером Віолою.

Але їй чомусь найбільше впадало в очі сяйво не власних підопічних, а маленького Мурата, який виглядав абсолютно щасливим, стискаючи в руці свою першу нагороду, стилізовану під невеликий кубок, і хизуючись медаллю з одиницею. Він світився сам, усміхався Мілі, яка притискала до грудей заповітний диплом першої категорії, і позував разом із нею перед Оленою, яка їх знімала.

– Віолетто Марківно, а можна і з вами сфотографуватися? – раптом попросив він. – Тільки без всіх інших. Я цю світлину татові подарую, він зрадіє.

У Віоли дар мови пропав, у Хелен, здається, теж, втім, Дорохова швидко взяла себе в руки, вичавила натягнуту посмішку і сказала, що з тренером, звичайно ж, теж потрібно обов'язково зробити пару знімків.

Коли всіх дітей розібрали батьки, Віола вирушила додому. Мурат був поруч із мамою, яка залишалася на друге відділення, що почнеться після перерви, де будуть виступати старші танцюристи. Так що поки Гаджиєв зайнятий, потрібно робити ноги, а то він знову пристане, щоб «привітати» або «обговорити робочі питання». Віолетта зателефонувала Яру, що за нею вже можна виїжджати, одяглася і поспішила геть зі штовханини спорткомплексу, куди вже сходився народ на наступне відділення.