Глава 22

Їх машина виїхала на міст над залізничним полотном і стала повзти зі швидкістю черепахи: далася взнаки вечірня пробка. Ну чому саме зараз, коли Віолетnі хотілося скоріше приїхати додому і замкнутися у своїй кімнаті, щоб спокійно подумати в тиші і на самоті, тут таке стовпотворіння?! Ніби всьому місту терміново знадобилося проїхати саме по цьому мосту! Може, десь недалеко ремонт дороги і всі поїхали в об'їзд?

– Треба було подивитися карту пробок, але я замислився... – в голосі Ярослава була досада. – Давай хоча б музику послухаємо, – він потягнувся до автомагнітоли та ввімкнув приємну мелодію.

Машини продовжували рухатися зі швидкістю равлика, але хоча б на місці не стояли, вже добре. Віолетта була в курсі, що чоловіки в пробках часто сваряться і нервують, клянучи все на світі, та й сама пару разів була тому свідком, коли їхала в таксі. І їй подобалося, що Яр в подібних ситуаціях не психував і не лаявся, а тарабанив пальцями по керму, дивився у вікно або кивав головою в такт музиці. Так він робив і зараз, його гарні пальці, на які Віолетта в черговий раз задивилася, відстукували мелодію. Такий у нього спосіб заспокоєння. Та йузагалі, у Ланіна дуже стійка нервова система і витримка ого-го, справжній спортсмен.

Яр і Тимур... Вони настільки різні. Гаджиєв зараз паплюжив би все і всіх навколо і гарчав на весь салон. Він легко збуджується, миттєво спалахує, поруч із ним як на вулкані. А Ярик – спокійні тихі води, з ним так добре відпочивати душею. Але ці «води» можуть і у вир поцупити, і обернутися бурхливою гірською річкою або водоспадом, якщо втратити пильність і дійсно вивести його із себе.

Атмосфера в машині не була така вже напружена, але і звичайної її не назвеш. Сутичка з Гадом не пройшла для Ярослава непоміченою, кожен раз, коли вони стикаються, він поводиться не так, як зазвичай, а потім довго відходить. І дивно дивиться на Віолу. Хотіла б вона знати, що таїться в цих поглядах. Причому так на нього діє тільки Тимур.

Коли вони (нарешті!) минули міст і розвинули нормальну швидкість, Віола готова була співати хвалебні пісні. Але, судячи з усього, поїздка додому знову відкладалася, бо чоловік знизив швидкість і виїхав до узбіччя.

– У нас все в гаразд із машиною? – занепокоїлася Віолетта.

– Так, все в нормі, – заспокоїв її Яр. – Просто я тут подумав... Може, заїдемо десь посидимо? Вдома все одно нікого нема, можемо і затриматися.

Хм, а це чудова думка! Змінити обстановку, трохи розвіятися... Чому б і ні?! А подумати можна не тільки вдома, якщо обрати правильне місце.

– Так давай. Тим паче я зараз не в настрої щось готувати, – погодилася вона. – Тільки нехай це буде тиха місцинка, мені хочеться відпочити.

– Зараз подивимося... – пригальмувавши і ввімкнувши аварійку, чоловік покопався у смартфоні і запропонував Віолі на вибір кілька варіантів.

Віола віддала перевагу ресторанчику з багатим вибором десертів і кусючими цінами, але зате відвідувачам була обіцяна спокійна атмосфера. У «Павич», як вона знала, ходять в основному парочки або ділові люди, галасливі молодіжні компанії там не зависають. Для подружніх посиденьок саме те. Яр погодився з її вибором і, проїхавши до перехрестя, розвернув машину.

«Павич» дійсно виявився приємним місцем і, всупереч назві, не відрізнявся особливою химерністю, хоча в його оформленні й була присутня якась частка екзотики і східного колориту типу канапок з мільйоном маленьких подушечок замість звичайних стільців, різьблених ширм між столиками, що забезпечують відвідувачам більш-менш приватність, і невеликого фонтану в центрі залу. Меню лежало в чорній шкіряній папці з золотими завитками.

Віолетта не страждала схильністю до повноти, але все одно в повсякденному житті на солодке сильно не налягала, хоча часом не відмовляла собі в задоволенні поласувати якими-небудь незвіданими смаколиками. Ось і сьогодні вони з Яром вибрали два різних тістечка і вирішили поласувати ними на двох, щоб кожен спробував і одне, і інше. Ярик замовив чорничний чізкейк, а Віола панна-котту з малиною. Вони нерідко ось так «ділилися» один з одним, а навколишні, здається, думали, як це мило і романтично і які у них гарні стосунки.

Чізкейк виявився чудовим, а панна-котта просто танула в роті. Її дивовижний вершковий смак настільки чудово поєднувався з ягодами, що Віолетта грішним ділом подумала про добавку. Ну а що, якщо вже вони прийшли в таке чудове місце, то можна дозволити собі трохи розслабитися. Вона підняла на Яра очі, збираючись запропонувати зробити додаткове замовлення, і замовкла, простеживши за поглядом чоловіка, який був прикутий до куточка її рота.

– У мене там щось... – почала було Віола, подумавши, що забруднилася солодощами, і потягнулася до обличчя, але благовірний її випередив, м'яко витер великим пальцем її нижню губу до самого куточка, а потім раптом облизав палець, на якому дійсно був слід від панна-котти.

– Так навіть смачніше... – зауважив він, не даючи Віолеті відвести погляд. І дивився так... Що це за погляд великого спокусника?! Та що з Яром сьогодні?

У Віоли до щік прилила кров, і вона швиденько зробити великий ковток фруктового чаю, щоб приховати збентеження.

– Давай ще що-небудь замовимо, – запропонував чоловік, ніби прочитавши її думки. – Мені подобається на тебе дивитися, коли ти їси щось смачненьке... Я раніше не говорив, ні?

– Н-ні... – вона зашарілася ще більше. Причому не стільки від його слів, скільки від незвичайної енергетики, яка його оточувала. І від магнетичного погляду, який продовжував прошивати її наскрізь.