Глава 15

Віолетта моргнула, потім ще раз, намагаючись усвідомити почуте.

– І кому ж це я так не догодила? – запитала вона через силу, хоча була майже впевнена, що і так знає правильну відповідь.

– Я не маю права розголошувати цю інформацію і...

– Петре Борисовичу, будь ласка! Я повинна знати.

Старий переплів вузлуваті пальці, ніби роздумуючи, казати чи ні, але потім все ж відповів:

– Твій старий знайомий Тимур Гаджиєв. Не знаю, що ви з ним не поділили ЦЬОГО разу, але мій клуб не поле битви і не арена для з'ясування стосунків.

Віолетта б розсміялася, якщо б їй не захотілося плакати. Гіркота, що довгі роки залишалася на душі нерозчинним осадом, знову заполонила груди, навіть в роті стало гидко. Ось він, підлий удар під дих, якого вона чекала від Тимура і одночасно боялася. Хто б сумнівався, що він ударить у найболючішу точку.

– Петру Борисовичу, але ви ж знаєте, що у моїх дітлахів у наступні вихідні дуже важливий турнір, – зробила спробу домовитися Віола. – Будь ласка, дозвольте залишитися хоча б на тиждень! Один нещасний тиждень, а там я що-небудь придумаю.

– Не можу, Віоло, – зітхнув директор. – Мені поставили ультиматум. Ти і так бачиш наш жалюгідний стан, не посилюй його ще більше. Візьмеш на себе відповідальність, якщо до нас нагряне комісія і змусить розпустити всі гуртки і секції?

– Все настільки серйозно? – не здавалася вона.

– Боюся, що так. Я дуже не люблю прогинатися, – обличчя чоловіка стало суворим, – але є ситуації, коли краще відступити і програти бій, щоб потім виграти війну. З поваги до тебе і твого батька я прошу тебе зважити на становище, а не вимагаю і погрожую.

Так, ситуація патова. Обстановка в клубі, звичайно, далека від ідеальної, і комісія, швидше за все, вважатиме її невідповідною для дітей, після чого дійсно змусить закрити гуртки. І замість того, щоб допомогти з ремонтом і забезпечити дітям нормальні умови. Як і завжди, легше закрити і заборонити, ніж морочитися і щось робити, тому що грошей в бюджеті не вистачатиме доти, доки будинок не стане аварійним.

Але ж тут, у цьому пошарпаному часом клубі, знайшли оплот діти з малозабезпечених сімей, у яких кожна копійка на рахунку. Віолетта сама була такою, тому прекрасно розуміла, в якому тяжкому становищі можуть опинитися діти. Тут оплата за гуртки і секції чисто символічна, без накруток та іншого (щоб дирекції вистачило хоча б на погашення комунальних платежів), тренера працюють майже задарма, скоріше навіть, підробляють, тому що у всіх є своя повноцінна робота, а клуб так, більше благодійність. Батьки цих дітей просто не потягнуть всілякі новомодні спецзаняття у затишних кабінетах-офісах, тому що вартість там настільки ж пристойна, наскільки приємна і атмосфера.

– Невже у вас зовсім немає ніякого впливу? – це була остання жалюгідна спроба відстрочити неминуче.

– Віолетто, з цими людьми мало хто може посперечатися. Я не хочу, щоб нас прикрили, – ця розмова явно давалася директору настільки ж нелегко, як і їй. – Довгі роки цей клуб був одним з культурних оплотів нашого району, тут знайшло своє покликання багато дітей. Те, що всім нагорі давно на нас плювати, не означає, що ми будемо настільки ж глухі до потреб дітлахів. Прбач і не тримай на мене зла.

Отже, всі прохання марні. І Віола навіть не може звинувачувати Петра Борисовича, він має рацію за всіма пунктами. Не має рації тут тільки один впливовий Гад, якому давно пора прищемити хвіст!

– Ну якщо ви не можете посперечатися з Гаджиєвим і його посіпаками, то зможу я! – рішуче заявила вона.

– Тільки дурниць не нароби, – застеріг старий. – Є люди, з якими сваритися собі дорожче...

Безсумнівно, Гаджиєв відноситься якраз до такої категорії двоногих. Але вибору все одно немає, потрібно йти до нього «на килим» і провести серйозну розмову.

Спочатку Віолетта хотіла попросити Яра її відвезти, але потім відмовилася від цієї ідеї. Чоловік або спробує перешкодити поїздці, або поїде на переговори разом з нею і влаштує скандал (можливо, навіть з мордобоєм), а Тимур ясно дав зрозуміти, що хоче поспілкуватися тет-а-тет. Що ж, так тому і бути. Зараз, після перемоги в танцювальному батлі, вона відчуває себе сильнішою, ніж була раніше, і готова зустрітися з колишнім однокласником віч-на-віч. Тепер у неї куди більше впевненості в його присутності, тим паче злість і обурення, що піднімаються в душі, не дадуть спасувати. Тільки б Гаджиєв близько не підходив... Шкода лише, що заспокійливі таблетки знову залишилися вдома.

Віола згнітивши серце відкрила повідомлення від «Гада» і написала: «Буду в студії через півгодини». Відповідь прийшла майже миттєво: «Чекаю з нетерпінням...» Рипнувши зубами від раптового нападу досади, вона взяла таксі і поїхала за вказаною в есемесці адресою. Час дізнатися, що потрібно від неї цій гидотний рептилії в людській подобі.

Клуб спортивного бального танцю «Престиж» знаходився майже в самому центрі міста і займав частину першого поверху багатоповерхової новобудови преміум-класу. Віолетта навіть боялася уявити, скільки тут коштує оренда і, відповідно, заняття для танцюристів. Напевно, ходити сюди зможе дозволити собі тільки золота молодь та інші товстосуми. Величезні вікна були дзеркальними: з вулиці не розгледіти, що відбувається всередині. Сріблястий напис «Престиж» над входом напевно ввечері засяє неоном.