Глава 13

Менш офіційна і більш інтимна обстановка кінотеатру якнайкраще давала змогу розслабитися. Скільки вони з Яром не ходили в кіно тільки вдвох? Здається, востаннє це було все ті ж сім років тому після одного з турнірів. А зараз кожен похід до місцевого кінотеатру – це сімейна вилазка на мультфільм або дитячий фільм.

Після народження Стефана і Стефанії життя Віолетти оберталося головним чином навколо дітей, вона вже майже забула, коли робила щось для себе. Але сьогодні... сьогодні хотілося хоч трохи побути егоїсткою, відчути себе жінкою, а не мамою. Їх божевільний пасодобль немов розбудив Віолу від сну, відкрив друге дихання, вивів на новий рівень, змусив згадати, що їй всього двадцять чотири і зарано себе ховати.

– У наш підемо? – загорівся Яр. – Або кудись поїдемо?

– Давай у центр виберемося: хочу змінити обстановку.

– Окей, зараз гляну, що йде і куди ми встигаємо...

Поки вони йшли до танцювальної студії, де Віолетті належало провести вечірні заняття, Ланін копався у смартфоні. Задивившись в екран, Ярик ледь не врізався в низький металевий парканчик у палісадника. Віола взяла чоловіка під руку і, час від часу поглядаючи в девайс, щоб оцінити постер того чи іншого фільму, стежила за дорогою. Зрештою вони вибрали романтичну комедію, щоб додати життю трохи позитиву.

Ярослав забрав із собою зайві речі і реквізит і рушив додому, щоб трохи попрацювати з документами і взяти ключі від машини, а потім зустрів Віолетту після тренування. Ці дві години з учнями пройшли на небувалому підйомі, і дітлахи навіть поцікавилися, чому тренер так радіє. Довелося задовольнитися напівправдою і сказати, що за гарний настрій потрібно дякувати перемозі в танцювальному двобої над давніми суперниками.

Оскільки подружжя встигало тільки на останній сеанс, який закінчувався близько одинадцятої, Яр попрохав батьків доглянути за онуками і укласти їх спати. Так що можна було не поспішати і насолодитися вечором по повній! Вони приїхали у великий торговий центр, на третьому поверсі якого розташовувався модний кінотеатр, маючи в запасі сорок хвилин, і зайшли в суші-ресторанчик на другому поверсі.

– Що будемо замовляти? – чоловік подав Віолі меню.

Вона взяла і суші, і роли, і маринований імбир, настільки була голодна після концерту і двогодинного тренування. Замовлення принесли на подив швидко, так що за п'ять хвилин до початку сеансу вони з Яром викупили замовлені електронні квитки і вирушили займати місця на передостанньому ряді. Що поробиш, більш козирні містечка вже розкупили, а останній ряд («ряд поцілунків») був заповнений молодими парочками. Деякі з них під час фільму перешіптувалися, пересміювалися і, ясна річ, цілувалися, відволікаючи від перегляду.

Темрява в залі сприяла неформальному спілкуванню, і незабаром Яр, розохочений тим, що коїться на задньому ряді, нахилився до Віоли і став їй на вушко коментувати те, що відбувається на екрані, лоскочучи шкіру теплим диханням. Спочатку Віолетта стійко трималася, потім і сама почала посміюватися, особливо якщо чоловік говорив щось смішне або сміявся сам, через що натиск повітря з його рота і, відповідно, лоскотання посилювалися.

– Нас зараз виженуть із залу, – прошепотіла йому Віола, коли сусідка зліва зробила їм вже третє зауваження.

Ярик і сам розумів, що вони поводяться як підлітки, але не міг відмовити собі в задоволенні трохи подражнити кохану. Реагувала вона дивовижно, і він би вважав за краще, щоб у цю мить зал спорожнів, усі глядачі зникли і вони з Віолкою залишилися тільки вдвох. Він, вона, напівтемний зал і цей фільм, до якого нікому з них насправді немає діла. Чого, питається, тоді прийшли? Та просто тут, у кінотеатрі, особлива аура, яка налаштовує на романтичний лад.

Яр пошкодував, що сусідні з ними місця були вже викуплені, інакше сплатив би за них сам, бо хотілося відгородитися від інших глядачів хоча б одним вільним кріслом. Спочатку Віолетта за звичкою розмістилася справа, але поруч з нею сів молодий чоловік, і Ярик швидко пересів, помінявшись з дружиною місцями. Зрештою вона тепер сиділа поруч із дівчиною. Тією самою, яка вже четвертий раз шикнула на них за шум.

Ярослав вирішив не випробовувати долю, не став більше псувати сусідці враження від перегляду (та й дістали його ці постійні, хоч і заслужені шикання), так що він з жалем відсунувся від Віоли, але зате поклав руку на її підголівник. Хай не дружину обійняти, так хоч її крісло, вже добре. Однак поступово його рука з'їжджала все нижче і нижче, і врешті всю другу половину фільму він таки обіймав за плечі Віолку, яка захопилась сюжетом і не виявила заперечень.

Яр насолоджувався цією нехитрою близькістю. Він був безмірно радий, що його побоювання не підтвердилися і до Віолетти після повернення Гаджиєва не повернулися і нічні жахіття. В ту ніч після злощасної репетиції ювілею Ярик спав дуже чуйно, готовий в будь-яку мить прокинутися і в черговий раз стати для коханої особистим психологом і заспокійливим в одному флаконі. Добре, що робити цього не довелося, але розслаблятися все одно рано: хто знає, що ще утне Тимур?! Тепер треба бути на поготові та в міру можливості не зводити з Віолки очей.

Віолетта прекрасно провела час і з кінозалу вийшла в дуже гарному настрої. І настрій цей залишався таким рівно доти, доки вона, зазирнувши перед зворотною дорогою в дамську кімнату, не прочитала есемеску, що якраз надійшла. За час сеансу Віолі вже приходило повідомлення від свекрів, що діти повечеряли і тепер солодко сплять, тому вона подумала, що батьки Яра хочуть сказати щось іще або, можливо, елементарно вирішили нагадати купити хліба в цілодобовому магазині. Але ні, відправниками виявилися не тітка Світла і дядько Євген.