Глава 10

Вечірнє сімейне чаювання вийшло майже святковим. Побажавши добрих снів старшому поколінню і уклавши в дитячій молодше, Віолетта з Ярославом замкнулися у спальні. Ніхто з них не був налаштований на сон, азарт кипів в грудях у обох. Врешті майже до чотирьох годин ранку вони вигадували композицію і розмірковуали над концепцію номера, поки не звалилися без сил на подружнє ложе кожен на свою половину і не заснули майже миттєво.

Цієї ночі (якщо так можна назвати огризок часу, що залишився на сон) їй не снилися жахіття. Чи то вона була занадто вимотана, то чи її бойовий настрій зіграв свою роль і тимчасово засунув страх куди подалі, але прокинулася Віола від звуки дитячих голосів близько восьмої ранку в дивно сприятливому настрої. Солодке передчуття, що не відвідувало її відтоді, коли вони їздили на турніри, повернулося.

Так, давно вона не відчувала цього почуття, вже цілих сім років. Зараз колишнє шкільне життя бачилося в рожевих тонах. Тоді перед ними було відкрито стільки дверей, в грудях тіснилося стільки надій і очікувань. Віолетта мріяла підкорити кращі паркети не тільки країни, а й світу, але зраштою змінювала підгузки і думала, як звести кінці з кінцями і не відчувати себе баластом у родині чоловіка.

За минулі роки вона пройшла шлях від нахлібниці (якою себе вважала) до повноцінного члена сім'ї, якому не соромно подивитися в очі свекрам. Вдень Віола сідала за переклади для видавництва і робила контрольні та інші роботи по навчанню, а у визначені дні їздила на заняття і закривала сесії. Коли дітки були маленькі, їй дуже допомагали тітка Світла і дядько Женя, по черзі підміняли, коли потрібно було виїхати або хотілося поспати хоча б пару зайвих годин. Потім малюків віддали в садок і з'явилася можливість хоча б нормально відпочити у проміжках між роботою і навчанням.

Вечорами Віолетта спочатку підробляла, а після закінчення ВНЗ вже офіційно викладала у танцювальній студії місцевого клубу офіцерів, де в одному з коридорів висів портрет батька. Але це більше данина минулому, він давно не займає той пост, який був прописаний під зображенням. Будівля ця вже знатно застаріла, ремонт не робився років сто, всюди пахло цвіллю і віддавало вогкістю. Для середньостатистичної людини умови тут були неприйнятними, проте незаможні дітлахи могли дозволити собі гуртки тільки в таких ось «хоромах».

Більш забезпечені діти, зрозуміло, вибирали інші танцювальні клуби, де і душова була, і роздягальня, і зал з дзеркалами (Віолці ж дзеркальний зал перепадав тільки по суботах, коли був вільний від занять хіп-хопом та інших сучасних видів танців, адже бальники тут були в меншості). Тому що чим краще була обстановка у приміщенні, тим більше грошей гребла адміністрація за оренду, що значно збільшувало вартість занять.

Але в будь-якому випадку в її роботі були істотні плюси. Крім чужих дітей Віола вчила танцям і Стефа зі Стешою та використовувала будь-яку можливість, щоб дати їм потанцювати в залі, а не в обмеженому просторі їх квартири. Вони були ідеальною парою і в плані зросту, і в плані статури й отримували від танців не менше задоволення, ніж свого часу їхні батьки. І, звичайно, вже робили перші кроки на професійному паркеті і брали участь в турнірах для наймолодших. Уся їх «зайва» енергія йшла на тренування, тому вони не дуже вимотували дорослих.

Якщо так подумати, то Віолетта хоч і вимушено пішла з професійного спорту, але займалася улюбленою справою і стала провідником у світ танців для талановитих дітлахів. А ось Ярослав куди сильніше відійшов від паркетних справ, віддаючи себе роботі та сім'ї. Лише тоді, коли їй потрібно було поставити для учнів парний танець, він танцював з нею, а свекор або свекруха записували відео, щоб потім можна було показати дітям, як повинна виглядати композиція.

Яр дуже втомлювався, особливо в перші роки шлюбу, коли поєднував навчання з роботою, намагаючись, щоб будинок у них був «повна чаша». Але вихідні – святий час, його він намагався проводити з родиною. Витрати у них були немаленькі, все ж двоє малюків – це не один, усього потрібно в два рази більше, в тому числі уваги і тепла. І Віолетта відчувала себе винуватою, що через неї чоловік майже перестав танцювати.

Але ж саме Ярик першим зайнявся бальними танцями, ще коли пішов у перший клас. Віола теж хотіла танцювати, однак у її батьків не вистачало коштів, щоб віддати дочку в секцію. Городецькі були, як кажуть, бідними, але гордими і відмовилися від допомоги його батьків, які запропонували підсобити з оплатою. Так що цілий рік замість прогулянок на дитячому майданчику вона бігала в клуб, де займався Ярослав (благо той знаходився зовсім поруч з будинком), і підглядала за його парними тренуваннями через шпаринку у дверях.

Яр, звичайно, розучував потім з нею всі ці танці, так що по праву міг вважатися її першим учителем. Через рік Інга, його партнерка і ровесниця, переїхала, і Віолетта, яка до цього лише мріяла, що коли-небудь і сама зможе танцювати на паркеті, а не вдома на килимі, отримала від нього офіційне запрошення стати в пару. І тут вже батьки Ярослава наполягли, сказали, що синові конче потрібна партнерка, так що вони будуть платити і за неї. Хоча найчастіше відбувається навпаки: батьки дівчинки оплачують заняття хлопчика, тому що з партнерами в танцювальних студіях, як правило, сутужно.

Тренер, до речі, вже збиралася дібрати йому дівчинку з числа тих, що були без пари, але він більше не хотів ніякої іншої партнерки, тільки Віолка. Тому умовив батьків, а ті у свою чергу батьків зазноби. Віолетта його зусиллями знала все те, що вони пройшли за рік, потрібно було тільки трохи попрацювати над технікою, тому практично не відставала від інших, так що тренер не заперечувала проти її кандидатури.