Глава 8

Директриса вирішила рознести виступи заклятих суперників, щоб концерт був збалансованим, тому танець Тимура і Хелен ішов майже на початку, а Ярослава і Віолетти – ближче до фіналу. Віола була дуже рада такому розкладу, їй завжди було легше виступати після головних конкурентів, а не перед. Вона навіть сподівалася, що Гаджиєв станцює... і піде куди подалі. Є ж у них із дружиною якісь важливі справи? Але прекрасно розуміла, що хоча б їй на зло він залишиться і подивиться їх з Яром виступ. Як мінімум щоб позловтішатися.

Оголосили вихід Тимура і Олени. І знову Віолетта милувалася їх танцем, стежила за кожним рухом і захоплювалася злагодженістю і абсолютною станцованістю. А вже коли на урочистому вечорі вони вийдуть в костюмах... Загалом, зараз, через стільки років, та ще й без постійної практики, їм з Яром не вдасться їх затьмарити, якщо вони тільки не вигадають щось таке. Був би хоча б місяць на підготування... ладно, хоча б ще пара тижнів, а так...

На жаль, Віола мала рацію, Тимур дійсно залишився чекати їх танець. З кожною хвилиною, яка наближала виступ, їй ставало все гірше. Гад витріщався на неї з протилежного кінця залу, а у неї до горла підступила нудота. Неясні картини (смутні спогади про «пристрасну ніч») знову спливли у свідомості. Зазвичай вони приходять у жахіттях, які час від часу наздоганяють її ночами. Так, куди рідше, ніж раніше, але вони все ще з нею. Ліжко, чоловічі руки, відверті дотики, від яких після пробудження хочеться відмитися...

Варто понервувати, злякатися – і все повертається, ніщо не забуте. Та що там «понервувати»! Часом буває досить, щоб незнайомий чоловік підійшов надто близько чи тісно притулився (наприклад, у транспорті), щоб миттєва паніка накрила з головою. Тому ще з часів навчання Ярослав на батьківській машині відвозив дружину в академію під час сесії і потім забирав, а зараз вони вже купили власне авто.

Тільки Яр, лише його близьке сусідство Віола могла витримати, та й то, поки він тримав себе в рамках. Через все це навчальні практики, коли доводилося танцювати з однокурсниками-партнерами, перетворювалися на пекло. Віолетта змушена була накачуватися заспокійливими, щоб витримати поруч особу чоловічої статі і не втекти, грюкнувши дверима, поставивши хрест на навчанні і подальшій кар'єрі.

Так, та ніч не пройшла безслідно, Тимур Віолу надломив (хоча, напевно, все ж зламав), психіку вивихнув. Страх чоловічих дотиків, відраза до інтиму – це ще мала частина всіх бід. Найбільшою мукою були діти, живе і постійне нагадування про батька. Знати, чиї вони, дивитися їм в обличчя, бачити в них його риси... і любити, любити так, як ще нікого і ніколи не любила, віддавати їм усю себе. Парадокс, нісенітниця, адже зазвичай від дітей ґвалтівників хочеться позбутися. Але в даному конкретному випадку їй якимось неймовірним чином вдалося дистанціюватися і розгледіти в них тільки хороше, закривши очі на погане.

Ці малюки уособлювали в собі всі ті шкільні роки, коли Віолетта непомітно спостерігала за Гаджиєвим, милувалася ним самим і його танцями. Коли дивилася, як він дрімає на парті під час великої перерви, як розминається на фізкультурі. Він був як квітучий кактус: красивий, але чіпати руками і наближатися не можна. І дійсно, має ж бути в ньому щось позитивне, якщо тоді, в дитинстві, він зумів торкнутися дівочого серця!

Шкода, що того усміхненого Тимура, який цілих півроку був промінцем світла в її житті, більше немає. Він пішов за хмару, зник без сліду. І зараз замість нього є ця істота, що посміхається так цинічно і явно чекає, що вони з Ярославом проваляться. Як не сумно, це дійсно може статися. Цілих сім років їх з Яриком пара не танцювала на публіку, останній раз був якраз на випускному. І, немов відчуваючи, як її це дратує, Гад продовжує дивитися, майже пропалює поглядом, а у неї німіють руки і терпнуть ноги. Чи пам'ятає він ту ніч? Чи не пам'ятає? Як дізнатися?! Невідомість просто нестерпна.

Коли прийшла їх черга виходити на сцену, Віола була на межі нервового зриву. Танець був схожий на кошмарний сон. Вона рухалася як дерев'яна, тіло немов хтось взяв під контроль і не давав нормально ним керувати. Танцювати так румбу, найчуттєвіший танець латиноамериканської програми, просто злочин! Хотілося втекти, сховатися, щоб не відчувати на собі пригнічуючого погляду Тимура, щоб побути на самоті. На повітря, їй терміново треба на повітря, інакше...

– Все добре, – вуха торкнулося тепле дихання Ярослава, а долоню міцніше, ніж очікувалося, стиснула його рука. – Просто продовжуй танцювати...

Продовжуй танцювати! Так, йому легко говорити, це не у нього усе всередині стислося в тугий клубок і душить, майже позбавляючи можливості дихати. Але з обіймів Яру не вирватися, він навмисно перекриває їй вихід і гіпнотизує поглядом, не дає відвести очей, а її тіло, поки розум у сум'ятті, автоматично вторить його рухам.

– Та-а-ак, іди за мною, – Ярослав знову наблизив губи до її вуха, зробивши незапланований рух, і продовжував грати на публіку, мовляв, все так і має бути.

Він вчасно помітив, що Віола ось-ось знепритомніє. Вона і на репетицію-то їхала через силу, а після зустрічі з Гаджиєвим узагалі сама не своя. Занадто промовиста реакція, що сколихнула всі колишні підозри. Та ще й ці пронизливі погляди Тимура... Поки вони чекали своєї черги, Ярослав закушував губи, зупиняючи себе болем, щоб не накинутися на суперника. Хотілося схопити його за шкірку, витягти із залу і прикласти головою об стіну, щоб кров'ю своєю вмився.

Яру зараз було начхати і на танець, і на глядачів. Він узяв справу до своїх рук, вів Віолу, майже керував нею, щоб не розклеїлася прямо на сцені, щоб протрималася. Вона не повинна зірватися, їй потрібно закінчити цей клятий танець-катастрофу з високо піднятою головою! Не заради тих, хто дивиться, а заради себе самої.