7.

****

Прокинулася я від настирливого дзижчання мухи. «Звідки вона тут взялася в середині листопада?» - промайнуло в голові. Я розплющила очі і різко сіла. Сон відступив, поступаючись місцем реальності: я сиділа на дивані у вітальні, де проспала всю ніч, не роздягаючись, а дзижчала зовсім не комаха, а мій мобільний. Схопивши його, я почула голос Міли.

- Ну, нарешті. Я тобі телефоную весь ранок, а ти не відповідаєш. Я вже турбуватися почала. З тобою все гаразд? - заторохтіла вона.

Сон остаточно розвіявся, перед очима пролетіли картини вчорашнього дня. Ед? Коли він пішов? Що він про мене подумає? Спочатку влаштувала істерику, а потім заснула. А машини так і стоять, закриваючи проїзд у двір?

- Гей, Інго, ти що там спиш ще? Прокидайся, вже десята, - Міла перервала низку моїх думок. - Ти мені повернеш машину?

- Міла, вибач мені, будь ласка. Я розбила її, в'їхала в машину Едварда. Але я її полагоджу, от зараз цим і займуся.

- Як розбила? Ти не постраждала? - в голосі Міли почулося занепокоєння.

Запевнивши її в тому, що зі мною все гаразд і пообіцявши залагодити всі проблеми з машиною, я поклала слухавку. Потрібно було вирішувати масу проблем. По-перше, я проспала на роботу і тепер чекала нову порцію претензій і образ Еда. По-друге, потрібно скоріше зайнятися машиною Міли, до того ж я обіцяла Сашку привезти деякі речі. Але не встигла я дійти до ванної, як знову пролунав дзвінок, цього разу це був Ед.

- Як ви почуваєтеся? - запитав він замість привітання.

- Нормально, - пробурмотіла я. - Послухайте, я ...

- Як Ви взагалі доїхали на цій машині, адже вона несправна. Ви що не знали? Ви могли постраждати самі і покалічити когось, - перервав він суворим голосом. - Але я телефоную не моралі Вам читати. По-перше, машину полагодять і завтра вранці доставлять, куди скажете.

- Я ж сказала, що сама з цим справлюся, - заперечила я.

- Слухайте і не перебивайте мене, - знову почав проявлятися містер Сталевий Погляд.- По-друге, сьогодні ми з Вами йдемо на щорічний урочистий вечір в мерію. Я нікого там не знаю, і Вам доведеться мене супроводжувати і знайомити з потрібними людьми. А післязавтра ми летимо в Японію, куди нас запрошують наші майбутні партнери на свято-фестиваль Сіті-го-сан.

Я розгубилася від такого натиску, але все ж заперечила:

- Я нікуди з Вами не піду і тим більше не полечу!

- Це не пропозиція. Можете вважати це наказом начальника-самодура. Будьте готові о пів на шосту, за Вами заїде водій, - кинув він і поклав слухавку, не давши мені вимовити ані слова.

Я зі злістю жбурнула телефон. Що він собі думає? Що я – маріонетка якась, що підкоряється всім його примхам?! Я твердо вирішила нікуди з ним не їхати. Не потягне ж він мене силою!? Хоча від нього можна чекати чого завгодно. Відкинувши ці думки, поснідавши на швидкуруч, я помчала на квартиру Сашка зібрати речі.

Я ще не встигла скласти в сумку всі необхідні речі, як раптом почула скрип дверей і в квартиру брата увійшли два типи із зовнішністю кримінальників. Один був низький з засаленим волоссям, зібраним у щурячий хвостик, а другий нагадував Шрека своїми габаритами і лисою головою. Я не встигла навіть скрикнути, як цей чолов'яга схопив мене, заломив руку, і я відчула холод леза ножа на своєму горлі.

- Не здумай кричати! - прогарчав він, притискаючи ще сильніше ніж до моєї шиї.

Страх просто паралізував мене, я не змогла б закричати, навіть якби захотіла.

- Це, напевно, сестричка нашого Олександра, - сказав низький. – Ну, і де ж твій братик? Де ховається? Ну, відповідай, або гірше буде!

- Я не знаю, де він, - промовила я тремтячим голосом.

- Брешеш! - перервав він мене. - Все ти знаєш. Так ось передай йому, що ховатися марно, ми його з під землі дістанемо. Нехай поверне боржок або гірше буде. Наступного разу ми не будемо такими ввічливими. Зрозуміла? Можемо і зіпсувати таку красиву мордочку. Все вловила?

Я мовчки кивнула.

- Ось і розумниця. А ще не варто про нашу зустріч розповідати поліції. Будь гарною дівчинкою.

Після цих слів Шрек відпустив мене, я повільно сповзла на підлогу і дивилася, як вони не поспішаючи покидають квартиру. Мелодія мобільного просто змусила мене підстрибнути від переляку, телефонував Сашко, як ніби щось відчувши:

- Сестро, я тут подумав, не потрібно мені ніяких речей, не ходи в мою квартиру, раптом за нею стежать.

- Запізнився, - промовила я тремтячим голосом. - Я вже познайомилася з твоїми компаньйонами по грі.

- Дідько! Вони не чіпали тебе? Що вони зробили? Не мовчи! - в його голосі чулася паніка.

- Все нормально. Вони тільки хотіли залякати, - намагалася я його заспокоїти. - Я все вирішу, я повідомлю в поліцію, вони повинні відреагувати на подібні загрози...

- Не роби цього, Інго. Вони вб'ють тебе. Пообіцяй нічого не робити. Якщо з тобою щось станеться, я не витримаю цього, знаючи, що це все через мене, - Сашко все більше панікував. - Тобі потрібно кудись поїхати на деякий час, десь сховатися, перечекати. Мене вони тут не знайдуть і не дістануть. Так що про мене не турбуйся.

- Сашко, що перечекати? Ти ж розумієш, що поки вони не отримають гроші, вони не залишать нас у спокої, - заперечила я. - Грошей немає, значить, потрібно шукати інший вихід, залишається поліція. Я знайду знайомих, нам допоможуть.

- Добре. Я бачу тебе не переконати, - сказав він пригніченим голосом. - Тільки пообіцяй, що сховаєшся, поїдеш кудись подалі, після походу в поліцію. Я не можу навіть думати про те, що ти ризикуєш постраждати через мою дурницю.

- Японія досить далеко? Я поїду туди зі своїм босом. А на сьогоднішньому святі в мерії я постараюся знайти вихід на якийсь високий чин в поліції. Отже не переживай і не звинувачуй себе. Краще займайся лікуванням.