4.

****

Кілька наступних днів я виконувала свої звичні обов'язки заступника директора, що мене дуже дивувало, але не могло не радувати. У нашої фірми був невеликий, але практично повний цикл виробництва: невеличка текстильна фабрика з виробництва тканин, розташована в офісі на першому поверсі дизайнерська студія, яка займалася створенням моделей одягу, а ще було розпочато будівництво будинку моделей, де планувалося проводити покази і продавати готовий одяг. Ми працювали не тільки на нашому ринку, але також шукали шляхи збуту за кордоном. Зокрема ми зі Стасом розробляли проект з японською фірмою, планували закуповувати сировину в Японії для нашої фабрики. Ми були б одні з перших, хто отримав ліцензію на виробництво японського Соалона, «тканини краси». Потім планувалася розробка європейських моделей одягу з японської тканини і відповідно навпаки, такий ось фьюжн.

Я поринула з головою в роботу, відбирала зразки тканин, розглядала моделі для показів, вивчала кошториси, зустрічалася з рекламними агентствами, в загальному, робила те, що любила. З Едвардом не зустрічалася, тільки отримувала його доручення по телефону. Він явно уникав мене, я теж не горіла бажанням з ним зустрічатися. Без його сталевого погляду я просто ожила і отримувала задоволення від того чим займалася.

Але моє щастя не було довгим. Увечері, коли я вже збиралася додому, раптом пролунав телефонний дзвінок:

- Інга Юріївна, вибачте, що телефоную так пізно, але ситуація вимагає негайного роз'яснення, - це був один з наших дизайнерів тканин. - Ми з Вами затвердили зразки, ми вже запустили їх у виробництво, а сьогодні я отримую заявку від Едварда Володимировича, а там зовсім інші тканини. Як це розуміти? Може це ще одне замовлення?

Я нічого не розуміла. Яка заявка від Еда? Він мені доручив займатися тканинами.

- Я зараз все з'ясую і потім Вам зателефоную, - тільки й змогла я сказати і попрямувала до Еда в кабінет.

Я постукала, відповіді не було, тоді я глибше вдихнула і рішуче увійшла. Він стояв відвернувшись до вікна і роздратовано говорив по телефону:

- ... Я кажу, що все улагоджу! Ти мене чуєш? І припини цю марну істерику! Ні, я зараз не можу приїхати, потрібно вирішити масу проблем, але ти не повинна нічого боятися і панікувати з будь-якого приводу!

Відчувши себе ніяково від того, що стала свідком особистої розмови, я хотіла піти, але не встигла. Раптом Ед розвернувся і побачив, як я стою в нерішучості біля дверей. Кинувши рішуче «Я передзвоню», він прицвяхував мене поглядом, в якому хлюпалося звичне презирство і злість.

- У тебе є хоч елементарна етика?! Тебе не вчили, що підслуховувати чужу розмову неввічливо?! - прогарчав він, наступаючи. - Що ти хотіла почути? Що винюхуєш?

- Якщо говорити про етику, так у Вас вона також відсутня. Для початку припиніть мені казати «ти», ми з Вами в одній пісочниці не грали, - я не дозволила йому продовжити образи. - А по-друге, мені байдуже до Вашої розмови, я прийшла вирішити виробничі питання, а не «винюхувати» щось.

Я сама собі дивувалася, з нашого знайомства він постійно пригнічував мене, я ціпеніла перед ним і не могла дати відсіч його претензіями і образам, хоч і була ні в чому не винна. А зараз, коли я дійсно була неправа, адже потрібно було відразу піти, я кинулася в напад. Ед зупинився, в його погляді промайнула цікавість, а я мимоволі зіщулилася від відчуття, що він мене випробовує.

- Ну, і які ж виробничі питання ВАС цікавлять? - вимовив він, продовжуючи мене вивчати.

А я почала втрачати свою рішучість під натиском його сірих очей.

- Я зробила заявку на тканини, їх вже запустили у виробництво, а зараз мені телефонують і повідомляють, що ви надсилаєте інші зразки, - почала я пояснювати.- Адже Ви мені доручили займатися цим.

- ВАС не влаштовує, що я вибрав інші зразки?

- Ні. Не в цьому справа. Але ж Ви дивилися ті, що відібрала я і не було ніяких зауважень. Я думала їх можна віддавати на фабрику, - продовжувала я, все більше втрачаючи рішучість. - До того ж мої зразки з серії, яка сподобалася японцям, а це необхідно врахувати, адже ми скоро підпишемо з ними договір ...

- «Мої зразки», «ми підпишемо», «я думала», - повторив він з моєю інтонацією. – Ти надто високо думаєш про себе! Не забувай про те, що я тут господар, а ти ніхто, дівчинка на побігеньках, якій я трохи дозволив пограти в великого начальника. А зараз мені ця гра набридла, як і ти сама. Мене не цікавить твоя думка і твої ідеї, а ти сунеш всюди свого носа. Коли тобі дійде, що я терплю тебе, поки ти не відпрацюєш свій борг? А потім я викину тебе з величезним задоволенням!

Його погляд знову кидав сталеві стріли, а я з кожним вимовленим їм словом все сильніше стискала кулаки і боролася з бажанням розвернутися і піти, грюкнувши дверима.

- Я також не горю бажанням з Вами спілкуватися. Але я не можу допустити, щоб Ви через свою неприязнь зруйнували все те, що ми зі Стасом створювали. Хоча б заради його пам'яті...

Схоже, ці мої слова зовсім розлютили його, він в два кроки подолав відстань між нами і навис наді мною. Я опинилася затиснута між одвірком і його ненависним поглядом.

- Що руйнувати? Отямся! СТІН Компані – банкрут, на рахунках нуль і ми обидва знаємо чия в цьому заслуга. І не смій навіть вимовляти ім'я Стаса. Так, він створював, а тебе цікавили і цікавлять лише гроші, - прогарчав Ед. - Бачити тебе не можу! Завтра не смій з'являтися в офісі і мені потрапляти на очі! Поїдеш на будівництво і зробиш докладний звіт про виконані роботи і про те, куди було витрачено стільки грошей.

Його погляд знову позбавив мене сміливості, хоча так хотілося заявити, що я не виконроб і нічого не розумію в будівництві, до того ж заслуговую вихідний у неділю. Але я не змогла вимовити ані слова. А він, відступивши на крок, різко відкрив двері і кинув: