3.

****

Я провела безсонну ніч, обмірковуючи ситуацію, що склалася. Я зняла гроші, вони лежали переді мною на столі і не давали спокою. Мене не полишала думка про те, що я чиню нечесно, неправильно. Я відчувала себе мерзенною злодійкою, і ніякі Міліни доводи не могли мене переконати в зворотному.

З першими проблисками світанку, я помчала до брата. Вручила йому гроші, і не захотівши нічого слухати, пішла. Я сиділа в машині і не могла рушити з місця. Було відчуття, що я захворіла: голова гула, очі горіли, мене трусило, намагалася вдихнути глибше, щоб угамувати тремтіння, але повітря не вистачало... Раптом пролунала мелодія мобільного.

- Інга Юріївна? Чи не могли б Ви під'їхати в офіс, - пролунав сухий голос Еда. (І чому я відразу його впізнала?) - Нам все ж потрібно поговорити. Чекаю Вас за годину.

І поклав слухавку, не дозволивши промовити ані слова. «Отже, вже все знає, - вирішила я. - Ну і що тепер буде? Як його переконати в своїй правоті, якщо я сама не впевнена в тому, що вчинила правильно».

Цього разу охоронець ввічливо відчинив переді мною двері, і я, тремтячи всім тілом, піднялася на другий поверх і, постукавши, увійшла до кабінету Еда. Він сидів за столом і вивчав знову якісь папери. Він навіть не підняв голови, не глянув своїм крижаним поглядом, а я відчувала, як мене починає охоплювати паніка. Я вирішила не чекати його питань і образ, і спробувати все пояснити:

- Я знаю, що Ви зараз скажете. Я дійсно не мала права знімати гроші з цього рахунку, але у мене безвихідна ситуація, - торохтіла я, опустивши очі. - Це було просто питання життя або смерті, розумієте? Гроші були потрібні дуже терміново. Але я найближчим часом зберу потрібну суму і все поверну, навіть з відсотками, якщо потрібно...

Тут тільки я помітила, що Ед не вимовив ще ані слова. Я повільно підняла очі і побачила, що він дивиться на мене з нерозумінням і неприхованою цікавістю. Я замовкла і пірнула в глибину його сірих очей. Не знаю, як довго ми дивилися один на одного, але він отямився першим:

- Про які гроші йдеться? Поясніть будь ласка.

Відпиратися було марно. Я вирішила все відверто розповісти тільки без сімейних подробиць, і нехай що буде, те й буде. З кожним моїм сказаним словом його очі ставали все холодніше, в них знову з'явилися жорсткість і презирство.

- Тобі замало того, що ти отримала від Стаса, так ти ще й гроші фірми вирішила привласнити, ненаситна погань?! - прошипів він. - Я щось подібного і очікував від тебе. Але чому ти у всьому зізналася? Думала, що я вже все знаю, так?

- Так, - чесно відповіла я. - Я б все одно все розповіла, тому що ця ситуація нестерпна для мене. Я ніколи не брала нічого чужого, щоб Ви про мене не думали, і не взяла б, якби не критична ситуація. Але я повторюю, я все поверну.

- Звичайно повернеш, а відсотки відпрацюєш, - кинув він мені. - Якщо я не помиляюся, твій контракт закінчується в кінці грудня. Виходить, два місяці, що залишилися, ти будеш працювати на мене, безкоштовно. Це і будуть відсотки. На колишню посаду не розраховуй. Будеш моєю безпосередньою помічницею, а я подивлюсь, чого ти варта.

Я не знала, що мені відповісти. Цього разу всі його претензії були справедливі. Я не мала права брати ці гроші. Тепер терпи! Два місяці! Я підозрюю, що це будуть два місяці пекла.

- До речі, - перервав він низку моїх думок. - Якщо ти надумаєш звільнитися раніше, то сплатиш недотримку за достроково розірваний контракт. Скільки ти взяла?

Сталь погляду, здавалося, пронизувала мене наскрізь.

- П`ятдеся тисяч доларів, - видихнула я.

- Так ось. Розірвеш контракт, сплатиш удвічі більше. Зрозуміла? А зараз, вільна. Чекаю завтра рівно о восьмій. І краще не спізнюйся. Ненавиджу непунктуальних, - відчеканив він і знову зайнявся своїми паперами.

Такого приниження я ще ніколи не відчувала, але заперечити було нічого. Сама винна. Я мовчки розвернулася і повільно як сомнамбула вийшла з кабінету.

****

Рівно о восьмій я була в офісі. Пройшла ще одна безсонна ніч. Яка за рахунком? Цікаво, скільки я ще витримаю в такій напрузі? Не встигнувши розташуватися за своїм новим робочим столом, я почула сухе «Інга, зайдіть». Довелося глибоко зітхнути і попрямувати до кабінету мого нового шефа.

- Почнемо з простого, - сказав Ед замість вітання. - Зваріть мені каву і принесіть в конференц-зал. Тільки прошу не варіть Ваш улюблений «Сантос», я його терпіти не можу.

Я з подивом подивилася на нього. Звідки він знає про мою манію?

- Чого ви чекаєте? Чи Вас не влаштовують обов'язки секретаря? - перервав він мої думки.

Я мовчки вийшла і пішла на офісну кухню. Машинально зварила просту арабіку, поставила чашку на тацю і попрямувала в конференц-зал. Я не відразу зрозуміла, що відбувається, так як була повністю зайнята своїми думками, але відчула сотню очей спрямованих на мене. Я підняла голову і побачила, що в президії сидить Едвард з якимось незнайомим хлопцем, а в залі зібралися всі наші співробітники, які зараз дивилися на мене з нерозумінням. Таця затремтіла у мене в руках, я знову опустила голову. Такого приниження я ще ніколи не відчувала, це були мої колишні підлеглі, я була їхнім керівником, а тепер «чашкомийка». На ватяних ногах я підійшла до столу і поставила чашку перед Едом.

- Дякую, Інга, - кинув він. - Пройдіть в зал і послухайте, Вас це також стосується.

Я мовчки зайняла місце в залі, але нічого не сприймала з його виступу. Я тільки відчувала на собі погляди і чула перешіптування за спиною. Мені хотілося провалитися, зникнути, забитися в якийсь куточок, де мене ніхто не знайшов би.

Я отямилась лише, коли всі почали залишати зал, я мовчки підвелася і попрастувала до виходу.

- Інга, - почувся такий ненависний мені голос. - Заберіть посуд, будь ласка.