Глава 37

Рівно через три дні ми стояли все в тому ж аеропорту. Проте тепер по менш радісній причині. Ві пів години ридала в мене на руках поки її мама не гаркнула що вони зараз пропустять рейс.

По дорозі додому розбита я сиділа на передньому сидінні.

— Як ти? — вперше заговорила до мене мама на пряму з тієї сутички.

— Нормально, — з підозрою відповіла я.

— Вже завтра тобі прийдеться їхати в маєток клану заради …

— Я знаю, — відповіла я не даючи мамі договорити.

— Ми все ще можемо уїхати.

— Знову? Кинути твою роботу, новий будинок, всі речі і просто знову втекти? Ні.

Залишок дороги ми проїхали в похмурій тиші. До ритуалу і справді залишалась всього лише доба. І ця доба відчувалась ніби це час відведений тобі на життя до страти. Тільки но я зайшла до себе я рухнула на ліжко обличчям в подушку. Настрій був жахливий, найкраща подруга поїхала і не зрозуміло коли ми тепер побачимось, а вже завтра я поставлю під удар своє майбутнє. Роздався дзвін у двері. Хтось прийшов у гості. Я застогнала у ту саму подушку і піднялась щоб відкрити. Щось гості в нас вдома стали бувати часто.

— Я відчиню, — крикнула я мамі і почали спускатися по сходах.

Але спустившись я застигла в непорозумінні. За дверима нікого не було. Тоді дзвін роздався ще раз і мені все ж прийшлось відчинити двері пустоті.

— Ну нарешті, що ж до тебе так довго доходить, — донніся голос з пустоти.

— Сінді? — впізнала я дівчину по голосу, проте все ще не бачачи її ,складалося враження наче я розмовляю сама з собою.

— Пішли вже кудись, мене не повинні тут бачити, — відповіла вона. Взяла мене за руку і потягла до мене в кімнату.

— Зачини вікно і заштор, — приказним тоном веліла вона. Я так і зробила.

— В тебе немає ніяких пристроїв прослушки чи ще якоїсь дряні?

— Немає, я вже не однократно все перевіряла націливши свій дар саме на такі пристрої. Правда через це в нас згоріла камера на подвір'ї дому.

Тільки після моїх слів вона зняла з себе проекцію наче мантію невидимку і я нарешті змогла її побачити.

— Що сталося? — з тривогою спитала я.

— В тебе проблеми, от що сталося.

— В мене вони останнім часом завжди. Давай конкретніше. Вони дізнались про план?

— Ні, вони хочуть тебе усунути одразу після проведення ритуалу. Як саме усунути ти розумієш. Не вбити я думаю звісно, але Уруз в цьому плані дуже винахідливий. Як саме він виразився — “Від неї занадто багато проблем”.

— Звідки ти про це дізналась?

— Випадково підслухала те, що не повинна була чути.

— Це може бути уловка. Уруз ніколи б не дозволив нікому нічого “випадково” підслухати.

— В якому сенсі?

— Уруз занадто розумний та обережний. Він міг дати тобі спеціально підслухати знаючи, що ти можеш донести це до мене. Може він думає що почувши це, я не стану чекати поки він це втілить в життя і я помчусь до нього з новими погрозами чи ще чимось таким. А це в свою чергу стане причиною для арешту.

— А це означає що ти станеш його ручним песиком …

— Майже, його ручною ядерною зброєю. В нього не вийшло підчинити і він вирішив зайти з іншого боку. Проте це лише моя здогадка, я можу помилятись і він справді вирішив мене усунути одразу після ритуалу. Адже маючи в розпорядженні двадцять три руни які його звеличують і співають йому дифірамби навіщо йому та, яка може порушити колись цю систему. Тут або зробити з мене маріонетку, загнати в ту ситуацію, яка змусить мене йому підкорятись. Або усунути незручності.

— Це все так … моторошно. Я все ще не можу повірити що Уруз, людина яка можна сказати замінила мені дідуся виявилась такою мерзотою.

Від її слів болюче защемило в серці. Знати що твій рідний дідусь по крові відноситься до тебе ось так, але чужій людині замінив справжнього дідуся було досить …сумно.

— Я знаю Кано, я також кожен раз думаю “та не можу я ще більше розчаруватись в своїх рідних”. І кожен раз помиляюсь.

— Що ти збираєшся робити тепер?

— Те що я планувала. Проте якщо до цього я збиралась лише знищити плани на війну Уруза і його диктатуру, на цей раз прийдеться знищити й його самого. Тут вже або він або я.

— Ти хочеш його вбити?

— Подивимось, там вже як карта ляже. Але якщо стане такий вибір –вагатись я не буду.

Закінчивши нашу дискусію, так само непомітно як і прийшла, Кано покинула наш дім. А на питання мами— “хто там був?”, прийшлось відповісти що це сусідські діти бешкетували.

Весь наступний день аж до тієї миті коли вже настав час збиратись і їхати до маєтку клану я пролежала в ліжку. На вулиці був справжній ураган. Дмух дуже сильний вітер який повалив не одне дерево по місту. Десь о дев’ятій до будинку під'їхала машина. Все та ж чорна с тонованими вікнами. Один її вигляд визивав в мене тривогу та відторження. Та і в цілому позитивного викликав не більше ніж катафалк. Мама проводити мене не вийшла. Я була до цього готова. Таким чином вона показувала мені свою забастовку проти моїх дій. На її дитячу поведінку я давно перестала реагувати. Ще з самого мого дитинства я брала на себе роль мами в наших стосунках. Розказувала їй те, що повинна була розказувати мені вона. Терпіла і вислуховувала всі претензії та звинувачення в бік батька після кожної їх сутички. Старалась помиритись після наших сутичок, на що завжди отримувала кару мовчанням та ігнором у свій бік. Я сита по горло її поведінкою. Я втомилась відчувати провину за все, що тільки можна кожен раз. Я втомилась кожен раз брати на себе роль старшого. Нехай розбирається з своїми демонами тепер одна. Я чесно старалась, в мене не вийшло. Не можна поміняти людину якій майже вже сорок років, а вона фактично так і не виросла. Саме тому секунду подумавши я дійшла висновку що краще вже бути серед фріків на ритуалі ніж залишитись зараз з нею в одному домі.