Глава 36

З матір’ю ми не розмовляли аж до приїзду подруги ввечері тринадцятого, про який я повідомила їй запискою прикріпленою на холодильник замість того, щоб просто сказати. Як і очікувалось, проти вона не була. Чи то через те, що тепер боялась мене, чи то через те що й справді була рада прийняти Вів'єн та її мати з якою добре спілкувалась в Лондоні. Як би там не було, в аеропорт ми поїхали на машині разом. Мій телефон автоматично підключився до колонок в машині через блютуз. Заграла пісня Enter Sandman —Metallica. Мама як і завжди зробила тише. Хоч щось залишилось незмінним.

Через пів години очікування, вже на місці, я нарешті побачила її. Не довго думаючи і не переживаючи за косі погляди інших людей перебувавших в аеропорту я кинулась на зустріч Вів’єн мало не збивши її з ніг. Вона яка навіть не бачила мене до цього мало не впала прямо на свої чемодани. Її мама, міс Аделаїда, яка йшла слідом за своєю донькою мало не виронила телефон по якому розмовляла від моєї ефектної появи. Так, можливо Ві приїхала і не зовсім вчасно, але це не відміняло того факту, що я за нею смертельно сумувала весь цей час. Зараз вона була як сонце в моєму царстві тіней, поруч з яким завжди хотілось посміхатись. Так ми і стояли декілька хвилин просто насолоджуючись обіймами одне одної. Слова були зайві.

— Дівчата, не хочу рушити такий момент звісно, але Рейчел вже пішла заводити машину.

Закинувши валізи в багажник всі розсілися по своїм місцям. Мама Вів'єн сіла на переднє місце, там де зазвичай сиджу я. А сама я сиділа поруч з подругою на задньому сидінні.

— Фія, а можна щось нормальне включити? — спитала Ві коли ми вже виїхали з території аеропорту.

— А чим тобі Metallica вже не вгодила?

— Тим ,що це Metallica.

— Ну можу увімкнути : AC/DC, Iron Maiden, Scorpions, Bon Jovi, The Rolling Stones, Animals, Kiss, Kansass, Led Zeppelin, Nickelback ….

— Стоп, Стоп, стоп. Ти б мені ще Rammstein запропонувала.

— Ну в мене є декілька пісень які я слухаю, а загалом я цю групу не дуже люблю.

— Софія, щось крім різновидів року можна?

— А, ну обирай.

Я простягнула їй свій телефон з відкритими підборками в Епл Мюзик.

— ABBA? Michael Jackson? Bee Gees? Queen? Backstreet boys? Modern Talking? Це що за ретро вечірка в стилі 80—х та 90—х?

— А я люблю ABBA та Modern Talking, — відізвалась міс Аделаїда.

Вів‘єн закотила очі і продовжила листати мій плейліст.

— Звісно мам, це ж твоя молодість фактично. Софія, може в тебе є щось типу Taylor Swift, Lana del rey там …

— Звідки у бомжа печиво? Taylor Swift? Я думала її фанати це видумка, а всі хто кажуть що люблять її просто стібуться, ні? Вони реально існують? Ти ніби мене перший рік знаєш. Давай телефон назад. З усього ,що тобі може сподобатись я слухаю хіба що Lady gaga та…

— Gaga королева, врубай, — перебила мене подруга.

— Можете вже не сіпатись. Поки ви сперечались ми вже практично приїхали, — сказала моя мама.

— Так швидко? — здивувалась Вів’єн.

— Так, а що тут їхати, хвилин п'ятнадцять, ну може двадцять якщо є пробки.

— Це ж не Лондон, Ві. Населення Глазго всього лише шістсот тисяч. Ну це якщо не враховувати агломерацію Great Glasgow, бо тоді півтори мільйони, — пояснювала я.

— Навіть з агломерацією, це в будь—якому випадку не Лондон з чотирнадцятьма мільйонами.

— Отож.

Приїхавши додому ми показали гостям де вони будуть жити наступну неділю і куди можна розкласти свої речі. На що Вів'єн заявила, що сьогодні в нас ночівля і вона спить зі мною. Ніхто, враховуючи мене, проти не був. Після розлуки з ліпшою подругою мені хотілось просто всю ніч валятись і розмовляти аж до самого світанку. Як це зазвичай і було в минулому кожен раз як вона приходила до мене з ночівлею. Але в цей раз щось пішло не по плану, і за той час поки я приймала душ, Ві заснула. Звісно переліт був не складний, з Лондона до Глазго летіти всього нічого, але її щось явно вимотало. Тож я не стала її будити і просто лягла поруч. Але на відміну від подруги заснути так швидко в мене не вийшло. В останній час в мене в цілому проблеми зі сном. Так я і пролежала до світанку дивлячись у вікно. Спати не хотілось, але й робити щось також. Хоча я й могла встати і почати читати новий фоліант який сперла з архіву після тренування з Берканою. Але не хотіла. Я все ж вирішила залишитись в ліжку і слухати умиротворене сопіння Ві.

Зранку вона мене розбудила і сказала збиратись, бо неділя це всього нічого і ми повинні її використати по максимуму. Проте на питання куди саме мені треба збиратись вона відповіла що надає опцію обрати куди ми підемо мені. Ми вирішили почати з галереї Calvin Grow, потім подивитись на Glasgow University який чимось нагадув Хогвартс, а звідти всього три кілометри до головної вулиці міста —Бучанан стріт і площі Джордж Сквер. Для першого дня як на мене було достатньо. І я виявилась права, адже додому їхати на автобусі аж до Берздена вона відмовилась і мамі прийшлось їхати на машині нас забирати.

На наступний день все почалось так само. Проте на цей раз локацію підібрала вже вона. Таким чином через дві години ми вже були в Pollok House. Дивовижний зелений парк з неймовірною архітектурою та садами вразили мене більш ніж будь який парк в Глазго в якому я була. Через деякий час, все в тому ж парку ми сиділи на зеленій галявині з пікніком.