Глава 35

На пару секунд я застигла. Я мала б бути рада за те, що моя ліпша подруга з якою я довго не бачилась приїздить до мене на цілі канікули. Мала б уже сидіти і будувати плани як саме ці канікули пройдуть і куди ми підемо, що будемо робити. І я дійсно була рада, але чорт, як же ж це не вчасно.

— Фі? Ти не рада? Що з тобою?

— Ні, ні, ні. Ти що … звісно ж я рада. Просто … просто в мене зараз деякі складнощі, — я тяжко видихнула, — Ві, ти знаєш я готова продати душу за тебе, але зараз в мене буде дуже складний період про який я навіть не впевнена, що зможу коли небуть розказати. Я просто боюсь що не зможу приділити тобі стільки часу скільки ти заслуговуєш.

— Проблеми в раю? — невпевнено спитала вона.

Я сумно посміхнулась.

— Точніше і не скажеш.

Ми обидві замовчали. Лише дивились в електронні зображення одне одної. Напевно інша подруга і засмутилась побачивши таку реакцію, або ба більше образилась. Але не Вів’єн. Вона розуміла і відчувала мене як ніхто інший. Вона прекрасно розуміла через що саме я зараз проходжу.

— Давай так, — почала я, — я дуже постараюсь щось придумати і справді зробити ці канікули незабутніми для нас обох …в хорошому сенсі. Але заздалегідь нічого обіцяти не можу.

— Софія, все добре. Ти була і залишишся моєю ліпшою подругою, я буду завжди підтримувати тебе щоб не сталось і навіть якщо всі від тебе відвернуться то просто знай, що я буду завжди з тобою. Я навіть не можу уявити, що ти переживаєш зараз і ніколи не зможу. Ти дуже сильна, мені пощастило що така людина як ти дісталась мені в подруги. Просто пообіцяй мені одну річ: ніколи, чуєш, ніколи не закривайся від мене. Добре?

Очі намокли від сліз, хотілося розридатись на весь дім, але якась незвідана сила мене від цього утримувала. Щось останнім часом я стала занадто часто плакати. Занадто часто стала дозволяти собі становитись вразливою поруч з кимось …

— Добре …

— Ну от і все.

— Ві, а ви вже визначились де будете жити з мамою ці дні? І якого числа ви взагалі приїжджаєте? – трохи подумавши спитала я.

— Щодо житла ще ні. А приїжджаємо ми тринадцятого.

— Ти серйозно!? Тобто ти, вже через два дні будеш тут, а повідомляєш про це мені лише зараз?

— Ну не гарчи, ми й самі не збирались їхати ні в яку Шотландію. Це було можна сказати спонтанним рішенням. Лише вчора білети взяли. Мама спитала чи не хочу я поїхати кудись на канікули і я без вагань сказала те, що прийшло мені першим в голову.

— Ну добре, живи поки що.

— Ой справді? Ну дякую.

— До речі, щодо житла, ви можете з мамою тиждень й в нас пожити. Тут великий будинок і є дві вільні кімнати в яких ніхто не живе. Не те щоби це були царські відпочивальні, в нас ще ремонт йде, але вони доволі не погані.

— А твоя мама не буде проти?

— Моя мама? Вів'єн, ти головою часом не стукнулась? Ти для моєї мами як друга донька, іноді мені навіть здавалось що тебе вона любить більше ніж мене.

— Не перебільшуй.

Мій та її гучний хохіт розлетівся по кімнаті. У двері постукали, зайшла мама.

— Ти з ким?

— З Вів’єн.

— Передавай привіт, — сказала вона і вийшла з кімнати, але рівно через секунду повернулась, — І як договориш, зайди до мене будь ласка, є розмова.

У відповідь я кивнула, але все в середині стислося до розміру горошини . Я знала цей тон, а тому поспішила закінчити дзвінок.

— Чого це вона? І взагалі, з ким ти ще можеш так довго розмовляти?

— Ну, є тут одна рижа бестія.

— Той що з бібліотеки? Ви настільки добре спілкуєтесь?

— Ну не те щоб …

— Уууу, можеш не продовжувати, я все бачу по твоїм очам і жадаю подробиць, юна леді.

— От приїдеш і хоч до чотирьох ранку будемо балакати, а зараз я йду спати.

— Ну от, і так завжди, — театрально сказала вона.

— Все, на добраніч.

Під шумні обурення подруги я закінчила дзвінок.

“І як договориш, зайди до мене будь ласка, є розмова” — пронеслося в мене в голові. Коли мама починає розмову так, нічого хорошого чекати не варто.

Двері у мамину кімнату були відкриті, вона лежала на кроваті за комп'ютером в своїх окулярах які одягала кожен раз як сісти працювати.

— Завал по роботі? В таку годину зазвичай вже не працюють, — сказала я тихенько зайшовши в її спальню.

Вона подивилась на мене і різко захлопнула кришку комп’ютеру. Від різкого звуку я здригнулась. Серце стало битися швидше. Так, нічого хорошого чекати абсолютно точно не варто.

— Софія, коли ти мені збиралась розказати про те, що дата ритуалу вже назначена!? Чому я це дізнаюсь від Отилії, а не від тебе?

— Я просто не встигла, нам лише сьогодні сказали …

— Я в курсі, це мені також повідали. І давай на чистоту, ти й не стала б розказувати. Ти змушуєш мене йти на крайні міри. Спочатку цей викид у нас в вітальні при радниках Уруза, потім ти десь пропадаєш цілими днями, при чому не одна! А з симпатичним, рудим хлопцем! Про те, що він з Червоного клану до речі ти також приховала! Зараз якісь інтриги які загрожують твоєму життю і домашній арешт від головного хранителя! А тепер у вас двадцять першого числа буде проходити Танок Безсмертя і ти навіть слово не проронила про це, при тому ,що вже три години як вдома. Це не якась там шкільна вистава, ти взагалі усвідомлюєш!?