Глава 34

Під пильні погляди я пройшла залою і стала поруч із сімейством МакГрегор, бо це був єдиний закуток в цій залі де я почувалась більш—менш комфортно. Кано підбадьорливо посміхнулась мені і стиснула мою руку підтримуючи. Тейваз, який був не в курсі того, у що в’язалась його сестра просто кивнув мені головою, адже бачились ми буквально двадцять хвилин тому. Голос Уруза змусив відкинути всі зайві думки і подивитись на нього. Я підняла очі.

— Ну що ж, розпочнемо те, заради чого я всіх вас тут зібрав, riimut. (руни на гельсінській мові). Як ви всі знаєте, не так давно, нас, вкотре за стільки років, стало знову двадцять чотири, — він не назвав мое ім’я, проте йому і не потрібно було, всі присутні і так прекрасно розуміли про кого йде мова. Стало ще більше не комфортно. Наче я стою гола перед всім цим натовпом.

— Це безперечно дуже знакова подія для нашого клану, і не тільки в сенсі возз'єднання, а й в сенсі нашого майбутнього, влади й сили. Любі мої, багато з вас виросли на моїх очах, я безперечно ціную кожного і всі ви знаєте, що кожен з вас завжди може знайти підтримку в моїй скромній персоні.

Після цих слів я чітко відчула як змінилась атмосфера, враження було таке, наче я знаходжусь не в кімнаті повною могутніх людей, володіючих нечуваними силами. А просто в якійсь секті і прямо зараз слухаю промову “пастора”, після якого особливо податливі на навіювання люди, перепишуть квартиру, а то й органи своїх ближніх на пожертву. В тих самих очах, що хвилину тому дивились на мене майже з огидою, зараз було тепло і фанатичне обожнювання.

— Сьогодні я зібрав вас тут не просто так, — продовжував голова всія клану, — я хочу поділитись з вами дуже радісною новиною. Зовсім скоро ми проведемо ритуал “Танок Безсмертя”. Вдруге за всю історію нашого клану. Проведення ритуалу буде припадати на час Метеорного потоку Ліриди. Звісно ж не просто так. Цей потік відомий людям ще з античних часів. Таке, вельми сильне природне явище, гарно підійде для нашого задуму. Пік цієї події приходиться з двадцять першого квітня на двадцять друге. А отже, буду чекати всіх вас в ритуальній залі, саме двадцять першого числа. Ми розпочнемо це дійство опівночі. Всіх благ вам, riimut, — закінчивши свою “проповідь”, Уруз спустився по сходах і мовчки вийшов з зали ні сказавши більше ні слова. Руни залишились наодинці з своїми емоціями і доводами розуму.

Хтось в шоці дивився в одну точку, хтось стривожено обговорював це з іншими. Інші ж плакали від щастя, деякі радісно сміялися. Я вирішила скористатись моментом поки за мною ніхто не слідкує і загальним ажіотажем для того, щоб обсудити це з Кано. Вона кивнула Тейвазу і той попрощавшись зі мною залишив нас на одинці серед людей. Відходити в бік було не можна, адже це б визвало підозру. Тому нам прийшлось говорити дуже тихо серед натовпу скажених від новини людей, щоб нас ніхто не почув.

— Отже двадцять першого квітня. Тепер ми знаєм точну дату, — сказала Кано.

— Так, трохи більше ніж через неділю.

— Хегалаз, я звісно більш-менш розумію що сталось і чому ми не можемо спілкуватись, але була б рада, якщо ти сама все пояснила.

— Кано, я і сама цього хочу. Правда, проте не зараз і не тут.

— Звісно, я і не очікувала ніяких пояснень прямо зараз.

— Просто знай, що все в силі і нічого не помінялось, добре?

— Добре …

Довго дивлячись на мене, вона з острахом обійняла мене за плечі і вийшла з кімнати. Їй все ще було важко, я знала, що її почуття нікуди не ділись. Проте нічого зробити з цим не могла. Я була над цим не власна.

Після спільного зібрання нагляд за мною звели практично до нуля. Напевно сподіваючись на те, що ті погрози були достатньо ясними для того щоб я не зробила більше ніяких дурниць. Вони були праві, адже мені і робити було й більше нічого. На щастя я встигла все спланувати ще до того як вони спохватились. Але для свого ж блага, висовуватись що зря я теж не хотіла. Цю неділю до проведення ритуалу мені лише залишилось чекати. Іронічно, але це було найскладніше. Я б могла зосередитись хоча б на навчанні, але й тут промахнулась. З дванадцятого по двадцять друге в нас були пасхальні канікули.

Коли все закінчиться клан буде функціонувати не стабільно. Я це розуміла. І най нестабільніша тут буде саме влада. Уруз все ще зможе бути головним хранителем, а може його скинуть з цього посту. Все буде залежати від того як руни приймуть правду про нього. Якщо взагалі звісно стануть слухати, а я сподівалась на те, що стануть. І привернути їхню увагу мені допоможе власна віроломність. Але тоді стає питання, хто займе його пост? В мене вже була кандидатура на прикметі. Але й не мені вирішувати такі питання. Після всього що я зроблю і скажу, я буду останньою людиною якій дозволять приймати участь в подібних рішеннях. Єдине, про що я зможу просити, це про те, щоб мене не вижбурнули з клану в ту ж секунду. Останній місяць я приклала для цього багато зусиль. Зближувалась з іншими. Налагоджувала зв’язки.

Відкриваючі величезні парадні двері маєтку в мене задзвонив телефон. На всю вулицю заграло легендарне інтро пісні AC/DC — Fade to Black. На екрані висвітилось «Ві». Я тут же підняла слухавку.

— Привіт, Ві. Я зараз трохи зайнята. Якщо я передзвоню ввечері, це нічого?

— Іу, яка ти нудна. Звісно нічого, Фія.

— Яка є. В тебе щось термінове? — спитала я знаючи, що подруга зазвичай просто так не дзвонить, а пише у месенджери. Причому іноді одразу в обидва.