Глава 33

Дні йшли один за одним з шаленою швидкістю. Я все ще ходила кожен день до школи. І все ще кожен день їздила до кланового маєтку. Це напевно було абсурдно, проте в такій не звичайній ситуації я знов відчула себе звичайним підлітком. З переживанням не про кланові інтриги, а про домашнє завдання, ставлення однокласників, смерть улюбленого героя в книжці. Хоч і ненадовго, проте життя стало нормальним. Таким як було до переїзду. Нудним і стабільним. Звісно я розуміла ,що це не надовго і всього лише затишшя перед бурею. І все ж. І все ж….

Пару разів я дзвонила Ві. Вона була і зашилась моєю ниточкою яка поєднує мене з реальністю. Кожен дзвінок був особливим і сумним, так як я розуміла, що побачимось ми ще не скоро. Але й кожен раз я відчувала підтримку й любов подруги і старалась вникати у її проблеми також. Допомогти комусь набагато легше коли не знаєш як допомогти собі. У нею во всю кипіло життя і я почала задумуватись, а що як прийде час коли тем для розмов в нас ставатиме все менше, а ми будемо все далі і далі один від одного?

До того ж, я нарешті наважилась подзвонити татові. Наша розмова була недовгою і можна сказати незначною. Проте нам її вистачить ще на два—три місяці. Йому в якості заспокоєння, щоб не гризла совість. Мені в якості відстрочки до іншої нашої розмови. До таких відносин з ним я звикла. Адже навіть живучи в одному будинку ми контактували менше ніж зараз, будучи за сотні кілометрів один від одного. Авжеж так було не завжди. В дитинстві я багато часу провидила з батьком. Ми ходили в кіно, на прогулянки і навіть в походи. Наші відносини були як з рекламного, соціального відеоролика. Проте з того жахливо дня все моє життя змінилось і відносини з батьком виключенням не стали. Один мій промах від шаблону ідеальної доньки, нехай і такий великий промах, змінив його ставлення до мене назавжди. В його очах я стала ніби зламана іграшка, яка більше не потребує уваги.

Він був закінченим перфекціоністом. Якщо щось йшло не так з ранку він відміняв всі свої плани на весь день. Найменше відхилення в його уявному плані який він сам собі намалював і все, в його очах це катастрофа величезного масштабу яку неможливо виправити. Його графіком була одна величезна таблиця в «Exel» розписана щохвилинно. І якщо бодай якийсь пункт в ній відхилявся він задуманого хоча б на хвилину, то краще було йому на очі не попадатись. В такі дні він виміщав роздратування на нас з мамою і своїх людях в компанії. Чи варто щось говорити про те, як все складалося у нас вдома? Чашки і тарілки стояли ідеально в одному порядку, розсортовані по кольорам. Наче вишикувані солдати в строю. У всього в домі було своє місце, іноді здавалось що навіть у пилу. Єдині для кого не було місця в цьому самому домі-були ми з мамою. Так, він любив все ідеальне, а коли я такою бути перестала в його хворому світогляді- він викреслив і мене з свого життя. Спілкуючись зі мною нормально тільки на людях, щоб підтримувати вигляд “ідеальної” сім’ї.

Сидячи в школі на уроці я дивилась у вікно. На вулиці був Квітень місяць. Мене пожирало погане передчуття яке зазвичай ніколи мене не підводило. Уруз тягнув з зазначенням дати проведення ритуалу. Чому? Я не знала. Можливо таким чином перевіряв мене. Можливо і в самого були якісь справи які треба були владнати перш ніж проводити його. Мільйон питань роїлись в моїй голові відволікаючи від того самого уроку. Я переключилась на іншу тему для думок, поки минула не звела мене з розуму:

Наші чудові тренування з Берканою продовжувались. Зараз вона бісила мене значно менше ніж її чоловік. Наші заняття були спрямовані на детальне вивчення історії клану, видів магії та магів, їх класифікації за рівнем сили та її рідкістю, періодів і подій які напряму стосувалися чаклунів та їх союзників проте в історії позначені по іншому. На вивчення розташування та гербів інших кланів в інших країнах. Мені нарешті розповіли про функціонування “Conventus Custodum Ordinis Mundi” — з латині це перекладалось як з’їзд хранителів порядку світу і провдився він раз на десять років або по екстреним питанням. Щось типу конвенту де замість фанатів якогось фандому збираються всі чаклуни, маги, чорнокнижники та заклинателі світу. Ну і головні хранителі кланів в якості організаторів і віп представників.

В архіві та бібліотеці я стала частим гостем, адже того що мені розказували було мало. Я бажала ще. Спочатку брала лише ті книги та сувої, які мені були цікаві, а згодом стала просто брати все, що попадалось на очі. Вдома я практично не з’являлась. Але тайкома мені вдалося вивчити завдання дуплікації і відточувати його на самоті поки ніхто не бачить.

Повертаючись до теми класифікації магів за їх силою та її рідкістю - мені видали кулон з моїм власним рівнем який катувався по всьому світу і діяв в якості паспорта в світі магії. Всього їх було чотири.

Перший - найслабкіший. Рівень більшості чаклунів новачків. Або ж тих хто народився с здібностями, але не став їх розвивати.

Другий - можна сказати середній і найпоширеніший. Мало хто йде навіть до третього рівня, це складно і здебільшого багатьом непотрібно. Його зазвичай отримують одразу після навчання.

Третій - досить потужний і найпоширеніший серед представників середнього віку нашого клану. Для того щоб отримати його, треба багато розвиватись і тренуватись.

Четвертий - вищий, найбажаніший і найнебезпечніший. Щоб досягти такого рівня треба або народитися з вродженою потужною здібністю при тому відточену до досконалості, або тренуватися і вдосконалюватись свої навички та знання все життя. І можливо, під старість ви зможете досягти того рівня майстерності щоб отримати четвертий рівень.