Глава 24

Крізь цю благодатну пелену яка охопила мене, я почала чути голос. Спочатку він походив на настирливе жужання комара над вухом. Проте через деякий час до мене наче з під води почали доноситися слова.

— Софія, досить! Софія! Дідько, отямся вже! — намагався докричатись до мене Ніколас.

З величезним зусиллям я повернулась до реальності. Через виснаження, я одразу рухнула на коліна, намагаючись не втрати свідомість. Перед очима танцювали чорні плями, все тіло страждало від парестезії (відчуття поколювання, печіння, «мурашок» або легкого болю). Нік одразу ж приблизився до мене щоб підхопити, проте я витягнула руку в протестуючому жесті.

— Зі мною все добре. Що сталось? — спитала я.

Трава була випалена. Віддзеркалюючи купол над нами зник.

— Це я хотів би спитати в тебе, недовідьмо.

Я старалась дивитися на хлопця, проте мій погляд, в не змозі на чомусь зараз сконцентруватись, був направлений наче крізь нього. Я все ніяк не могла придати ясності думкам. Дезорієнтація зашкалювала. Думки плутались. Нік сів переді мною на траву.

— Ти знесла наш захист потоком енергії, хотіла навкруги себе ще пожежу влаштувати, проте я вчасно до тебе достукався. Якого біса в тебе там відбувалось? Ти сказала ти ще не опанувала силу.

— Я і не опанувала, вона живе сама по собі. Ось чому мені потрібна твоя допомога. Проте сьогодні, здається ми з нею знайшли спільну мову …

— На сьогоднішній практиці ми лише повинні були з нею познайомитися і зрозуміти якого роду твоя сила. За одну практику неможливо освоїти свої здібності. І що ти маєш на увазі говорячи, що ви з нею знайшли спільну мову?

— Я мала здібності ще до ініціації, проте після одного випадку в дитинстві … просто їх заблокувала в собі.

— Ти хочеш сказати що просто напросто “відкрила” цю частину себе?

— Не “відкрила”, я прийняла цю частину себе, від якої до цього відвернулась і забула.

— Тобі що, магія по мізкам вдарила? Це так не працює ….

На його заперечення щодо мого вислову я підняла руку і пальцем тицьнула на металевий стовп поруч з нами. Через секунду він розсипався в пил. Всередині мене все тріумфувало. Як я могла жити без цього так довго? Я не просто насолоджувалась своєю магією, я її жадала.

Нік приголомшлено подивився на мене і спитав:

— Софія …що ти бачила коли була у трансі? — він спитав це тихо, мало не налякано.

— Ріку, дуже глибоку, холодна і буйну. Її весь час штормило.

Його лице зблідло.

— Тебе не просто бояться в клані, Софія. Скоріш за все, тобі сказали буцімто вони й самі не знають нічого про твої здібності, так?

— Так.

— Тобі брешуть. Вони не розповідають, бо й не збирались. Їм вигідно тримати тебе в невіданні. Їм не треба щоб ти розвивалась. Навпаки, чим менше ти знаєш тим краще. Тим більше ти беззахисна і залежиш від них. Тим менше становиш небезпеки. Бо інакше, це було б як тренувати людину яка була народжена вбивати, прекрасно розуміючи, що першою її жертвою будуть вони. Софія, можливо не всі, проте верхівка абсолютно точно знає, що саме в тебе за здібності. І повір, вони не просто бояться, ти викликаєш в них жах.

— Я знаю про це.

— В сенсі?

— В прямому. Процентів дев’яносто з того, що ти сказав я вже знаю.

Нік застиг в оціпенінні. А потім, що є сили, почав заливатися сміхом.

Ну просто мелодія для вух. Стоп, стоп, стоп. Що це за думки в мене такі?

— Навіщо тоді ти просила у мене допомоги?

— Бо по—перше, знання обставин в котрих я зараз знаходжусь не дають мені тих знань які ти отримав від клану чи при тренуваннях. Вхід до архіву клану мені поки що заказан. Тому єдиним моїм джерелом якого я більш менш не підозрюю ї з якого я можу черпати знання залишаєшся ти. Я не збираюся чекати тієї ситуації заради якої вони все це заварили. А по друге, я все ще не знаю що в мене за здібності в біса такі. Єдине що я про них знаю, так це те, що вони небезпечні навіть для мене самої і ідеально підходять для руйнування. Той стовп, думаю переконав тебе в цьому.

— Ефектно.

— Я вже говорила тобі, ти не єдиний такий розумний. То що, поділишся інформацією про мої здібності, чи як?

— Говорячи що твої сили ідеально підходять для руйнування ти була права. В узагальненому контексті твої здібності так і називають: сила руйнування. Проте якщо пояснювати більш точними і науковими термінами, то ця сила, це атомна дизрупція. Використання психічної чи енергетичної сили для порушення структури матерії на атомному рівні. Спрямувавши свою силу на людину ти зможеш маніпулювати атомами її тіла, руйнуючи клітинні структури, кровоносні судини або навіть молекули води в клітинах. Це викличе різке виснаження тіла. Людина відчує біль, кровотечу, а потім почне буквально розкладатися зсередини, оскільки молекули її тіла втратять зв’язки. Атомна дизрупція може бути також використана для руйнування як малих об'єктів, так і для великих структур. Залежить від рівня майстерності користувача цієї сили, її можна застосовувати як до окремих молекул, так і до цілих будівель чи навіть частин планет.