Глава 18

Найкраща стратегія в даній ситуації— це грати по чужим правилам, але проти самих чужаків. Я погодилася на майже всі їх умови, всі обряди крім параду рун, знайомства та тренування. І я стану частиною клану. Але це зовсім не означає, що я на їх боці.

Після прийому мене на тій ж самій машині, той ж самий водій відвіз додому. Завтра, на самому світанку я повинна знову прибути до маєтку клану щоб зі мною провели обряд ініціації. Я не нервувала і не боялась цього. Якщо чесно, після зустрічі з іншими представниками, мені здалось, що всі вони лише високомірні шизики які жадають могутності наче голодні собаки і думають, що борються за велике діло.

Але як не крути, мені самій від цих шизиків поки нікуди дітись. І саме це дратувало більше всього. Мені був ненависний той факт, що я по суті залежна від них. Принаймні до тієї самої ініціації. Я лежала на кроваті в марних спробах заснути. Кімнату огинало м’яке місячне світло, яке розсіюючись нагадувало срібні ниті. Мені чомусь згадався Лондон і ті дні, коли я так само ворочалась мачаючись від безсоння. Переживаючи за щось незначне, як мені вже здається тепер. Нічого страшніше ніж смерть улюбленого героя у книзі, образливі слова однокласників та чергова сварка батьків для мене не існувало. З того часу багато чого змінилось. Сон все ж таки здолав мене ближче до світанку.

Прокинулась я від дзвону будильника, мелодія якого, стала моїм най неулюбленішим звуком серед усіх інших існуючих на планеті. Вставати дуже не хотілося. Та це був не той випадок де я могла сказати собі “Не хочу — значить не піду”. Тут, хотіла я чи ні, мусила встати, прийняти душ, одягнутися і чекати грьобану дорогу машину с суровим водієм який виглядає так, наче ненавидить цей світ і тайком вже багато років будує план по його знищенню. Цілком можливо, що зранку я виглядаю так само. Через відсутність у школі минулого дня і декількох ще у перспективі, мамі довелося сказати, що я захворіла і мене не буде якийсь час.

По правилам клану, я мала одягнути на ініціацію щось сине, бо це колір клану. Кольорових речей в мене було дуже мало, а якщо і були то або бордові або темно—зелені. Тому синій светр мені довелось брати з маминого гардеробу.

Їй звісно ж поїхати зі мною не дозволили. Тому висказавши всі застереження та опасіння, їй лише залишалось з неспокійною душею закрити за мною двері.

Машина вже стояла біля нашого дому. Водій приїхав секунда в секунду з назначеним часом. Я сіла на заднє сидіння і одразу ж привіталася як культурна людина. Але в відповідь отримала лише короткий та стриманий кивок. Або він німий, або платить за кожне своє слово. Бо інакше його надзвичайну некомунікабельність я пояснити ніяк не можу.

Ми рушили з місця і через деякий час вже були на місці. Мені чомусь здалося, що він цілеспрямовано їздив кругами щоб я не змогла запам'ятати точну дорогу до лігва. Бо цього разу мені вже не зав’язували очі, а до Единбургу було всього годину їзди, а не ті дві години які ми реально їхали. Вийшовши з авто з тягарем на серці я поплелася до дверей. На мій подив біля них вже стояв мій новоспечений дідусь і посміхався мені широчезною посмішкою. Такою ж фальшивою як і вчора. На вулиці моросив дощик і було пасмурно. Наче погода передавала мій настрій. Хоча це ж Шотландія. Тут майже завжди така погода. Лягаєш спати йде дощ. Просинаєшся йде дощ. Йдеш до школи -дощ іде разом з тобою.

Якийсь час ми йшли мовчки по коридору. Ніхто з нас не наважувався промовити ні слова. Здається і обговорювати тут було нічого. Голос Уруза пролунав пустим приміщенням з купольною стелею лише коли ми зупинилися перед величезними, різьбленими дверями.

— Все буде добре, — намагався підбадьорити мене він. Старайся краще дід, мені ні на секунду не стало легше, — Жриці та жреці вже чекають тебе всередині.

— Я думала ти також будеш присутнім під час ритуалу .Як головний хранитель.

— Під час ритуалу можуть бути присутніми лише друїди та сама руна яка проходить ініціацію. Нікому іншому, навіть мені, не можна заглядати за завісу сокровенного.

Я мовчки кивнула.

— Вибач, та я вже маю йти …, — з цими словами він розвернувся і швидко пішов геть з цього крила маєтку навіть не дочекавшись моєї відповіді. Наче лише одне знаходження тут, поруч зі мною, йому доставляла незручність. Я залишилась стояти зовсім одна серед тиші та своїх гучних думок. Проте ненадовго, вже через хвилину ті самі масивні двері перед якими я стояла відчинились. За ними з'явилась людина, чоловік, вбраний в золотий плащ покриваючий його з голови до пʼят. Грубий голос майже наказав мені заходити, що я і зробила. Стіни були оформлені в стилі Бароко, а замість стелі був прозорий купол, через який в кімнаті було багато світла не дивлячись на непогоду. Всередині висіченого в мармурі кругу з всіма рунами старшого Футарку стояла стійка з кулькою розміром в невеличкий кавунчик. Той самий магічний артефакт — промайнуло моїми думками. А по обидві сторони від кулі стояли дві дівчини, вбрані в білі, легкі плаття. Жрець жестом вказав мені стати навпроти стійки з артефактом для ініціації. До цього моменту я була абсолютно впевнена що переживання з приводу сьогодні мене мучити не будуть. Проте стоючи тут прямо зараз, мої руки охололи і почали тремтіли.

— Ритуал ініціації — це процес ,який потребує твоєї повної концентрації та розслабленості, — почала говорити одна з жриць підходячи до мене ніжним, заспокоюючим голосом, — дай свою руку.

Без зайвих питань я протягнула їй свою долоньку. Холодне лезо клинка розсікло ніжну шкіру, залишаючи доволі глибокий поріз.