Глава 17

— Хай там як, але я б все ж не відмовилась від короткого курсу пояснення що до чого, — спокійно мовила я, поки дідусь думав над моїми попередніми словами. Уруз тихо зітхнув і подивився мені в очі.

— Парад рун, — це подія яка складається з трьох етапів. Перший орієнтовано на знання стратегії, політичних взаємовідносин і вміння вчасно обіграти ворога. Девіз цієї частини звучить як: “Не важливо наскільки ти сильний, якщо ворога можна перехитрити”. Бо бути частиною клану означає не тільки гарно володіти своїми здібностями, а бути достатньо розумним, адже саме в руках рун зосереджена влада над кланом та іншими його членами.

— А допускати когось не освіченого до влади все одно, що програти війну яка ще не почалась, — висловила я свою думку в голос.

— Абсолютно вірно. А ось на другому етапі, руні вже прийдеться показати свої досягнення в володінні силою і вмінні не тільки відбивати атаки противника, а й контратакувати. Третє — складніше в два рази за попередні два разом взяті. Руні на шию вішають валькнут (магічний символ, що складається з трьох переплетених трикутників) в якості зачарованого оберіга, який переносить її на власноруч обрану територію закупорену магією.

— Тобто як перенесе? Типу … як ілюзія, як в симуляторі? Тільки за допомогою магії?

— Ні. І фізично і духовно ти будеш знаходиться там. Ніяких ілюзій. В тому місці яке обере валькнут, буде лише одне “тонке” місце через яке можна вибратись. І знайти його не так просто. Весь той час, до знаходження виходу, випробуваній руні прийдеться виживати в тій місцевості самій.

Від почутого в моїх жилах застигла кров. Я не розуміла лише навіщо, заради чого такі жертви? Невже і Кано і всі інші проходили через це? А найголовніше …

— Як це допоможе руні довести свою відданість клану? — спитала я перериваючи ланцюжок своїх думок.

Відповіддю мені було мовчання. Невже він і сам не знав відповіді на це запитання?

— Це традиція якої дотримувались поколіннями.

— Так, я вже це чула. Ви повторюєтесь. Більше аргументів не знайдеться окрім того що це традиція і так далі?

Знову мовчання. Слухатись? Повинуватись? Що за ідіот буде слухатись і повинуватись йому, якщо ця людина, яка називається головним хранителем не може навіть дати мені адекватної відповіді на питання заради чого і чому руни мають ризикувати життям? Без сильного лідера, світ перетворюється на арену боротьби, де кожен сам за себе. Ніякого сильного лідера зараз тут я не бачу. Чи не значить це, що міжусобна кланова війна за владу вже почалась? Стоп. Не можна робити поспішні виводи. Я не володію достатньою кількістю інформації для цього. Тим паче, що недооцінюють ворога тільки телепні. Всі вони тут гарно вміють грати свою “роль”. Питання в тому чи ворог мені Уруз?

— Скільки людей померло на цьому випробуванні за останні п’ятдесят років? — пролунав мій тихий і трохи хрипучий голос  від того, що в горлі пересохло.

— Шестеро, — відповів ні секунди не думаючи дідусь.

На це запитання він відповідь звісно ж знав. Шестеро. І правда, чого б це колу не замкнутись за стільки століть. Можливо тому що деякі руни просто не доживають до цього? Я не стала нічого відповідати. Лише сильніше від злості зжала щелепи. Та і сенсу в цьому не було. Все, що я думаю про цю ситуація було вже висказано.

— Я розумію тебе …Твої почуття зараз схожі на один великий заплутаний ком, і ..

— Досить. Не треба цього. Не треба робити вигляд наче ми з вами близькі. Безумовно, ви мій дідусь, але це лише по крові. І я б хотіла це так і залишити.

Можливо це і звучало грубо ,проте і в його спробі мене підтримати не було ніякої щирості. Звичайна даність і спроба розташувати мене до себе. Лише холодний розрахунок. Після відторгнення якого, було видно як він втрачає терпіння до мене.

Звідки я це знала? Просто батько робив так кожен раз коли йому було щось потрібно від мене. Можливо я б і хотіла зблизитись і мати дідуся не тільки на словах, та точно знала, що він цього не хоче і цю стратегію точно не обиратиме.

— Ти права, не будемо поспішати. В нас ще буде час поспілкуватись, — так само холодно як і я пару хвилин назад відповів він, це було більше схоже на погрозу, — Ініціацію, я назначаю тобі на завтра. Не має сенсу з нею тягнути. Чим скоріше тим краще ж для тебе.

Ініціація … вже завтра. Я притупила погляд. Моєю увагою заволоділи пилинки що літали кабінетом. Таке рідке в Шотландії сонце зараз заливало кабінет надаючи цим самим пилинкам ілюзії, наче ті крихточки золота. В голові раптово з’явилась зовсім недоречна думка про те, яке гарне і широке вікно в кабінеті в діда. Зараз мені хотілось думати про що завгодно, лише не про те що дійсно треба. Але виходило не дуже. Запала мертва тиша яку розірвав своїм низьким, скрипучим, майже могильним голосом Уруз.

— Можеш бути вільною. Мій помічник проводить тебе до інших для знайомства.

Відволікшись на голос головного хранителя я винирнула з війни між своїми думками і встала щоб дійти до дверей.

— І Софія … Твій графік тренувань будемо складати пізніше, бо, як я вже говорив, після ініціації, кілька днів ти будеш просто відсипатись. Може ти й відмовилась від Параду Рун, проте тренування тобі знадобляться навіть без участі в ньому. І дуже скоро ти й сама це зрозумієш.